КУЛЬТУРА

У кропивницькому музеї презентували символи корупції та марнославства (ФОТО)

Музей мистецтв презентує резонансний виставковий проєкт "З минулого… Межигір’я: символ корупції та марнославства".

Понад 10 років команда Музею мистецтв працювала над можливістю поповнення фондового зібрання мистецької скарбниці Степової Еллади мистецькими творами та рідкісними дороговартісними предметами, які злочинна влада Януковича не встигла вивезти.

Особливу зацікавленість викликала продемонстрована навесні 2014 року на республіканських каналах картина «З минулого» нашого славетного земляка, заслуженого художника України Бориса Вінтенка (1927-2002), яку в дарунок від керівництва нашої області отримав Віктор Янукович.

Проведена кропітка робота з оформлення відповідної документації, опрацювання юридичного підґрунтя даної проблематики, дотримання правової процедури, термінів подачі запитів тощо. Проблема полягала й в тому, що чимало речей зі «скарбів Януковича», після відповідної перевірки виявилися підробкою, вкотре засвідчивши аморальний рівень та естетичний несмак його команди.

Але наполеглива робота Музею мистецтв і досвід співпраці з поповнення фондового зібрання, підтримка Національного художнього музею України, посередництво Кіровоградської обласної ради дозволили вирішили це питання з більш позитивним результатом, внаслідок чого до музейної збірки було передано 74 предмети, а з врахуванням чисельних деталізованих елементів – фактично 191 предмет.

"Коли дивишся на ці речі, розумієш: їхнє місце — у музеях, у храмах, у спільній пам’яті. А не в приватних інтер’єрах, де історія перетворюється на декорацію, як свідки чужої жадібності. Дяка колективу музею за можливість побачити цю, без перебільшення, унікальну історію – історію, яка мала зникнути… але залишилася", – зазначив знаний кропивницький галерист Микола Цуканов.

Процедура передачі відбувалася винятково у правовому полі на підставі Протоколу фондово-закупівельної комісії Національного художнього музею України від 19 березня 2024 року № 3 та наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 14 червня 2024 року № 430.

Презентована виставка не просто демонструє предмети розкоші, поспіхом залишені під час втечі Януковича у лютому 2014 року, а й створює портрет епохи, де держава слугувала лише фоном для особистого збагачення.

Експозиція вражає своєю вишуканістю та мистецьким і тематичним різнобарв’ям. Чисельні зразки сакрального мистецтва ХІХ-ХХ століть та рукописи («Біблія», «Євангеліє») аналогічного періоду викликають певну ностальгію за переміщеною на час війни базовою колекцією нашого музею, зокрема – творів іконопису, збірка яких вважається однією з найкращих серед художніх музеїв України.

Поруч гармонійно поєднані романтичні твори французького художника Теодора Левіньє (1840-1914) з ідеалізацією сільського життя та віддзеркаленням дозвілля представників тодішньої еліти, смачні натюрморти народного художника України Андрія Сухорукіх (1935-2015), характерні зразки соціалістичного реалізму в образотворчому мистецтві українського художника Іларіона Гороха (1897-1998) та заслуженого художника України Анатолія Жежери (1937-2020).

Вражають також скульптурні композиції із серії «Коні Марлі» («Марлі» - палацово-парковий ансамбль) французького скульптора Гійома Кусту (1677-1746) та набір посуду французької фірми «Hermes» на 12 персон та кількістю 121 предмет тощо.

Але разом з абсолютно щирим захопленням цими творами не покидає відчуття певного смутку, адже всі ці речі, як й саме Межигір’я, стали віддзеркаленням непомірної людської жадібності команди Януковича, ще більш огидної на фоні матеріального зубожіння переважної більшості населення України. Тим більше, що чимало з цих предметів, подарованих Януковичу в якості «виробів із срібла», як з’ясувалось після професійної апробації, ніякого відношення до срібла не мають.

Тож презентована виставка – це не тільки можливість отримання естетичної від зустрічі з унікальними мистецькими шедеврами, а й привід замислитись над наслідками необмеженої, фактично – царської влади, непідконтрольної українському суспільству. Але хочеться вірити, що ми вже пройшли точку неповернення, і новій європейській Україні, діючій в цивілізованому правовому полі, все ж таки бути.

Довідково: Межигір’я – це не просто географічне визначення території на правому березі Дніпра, а й важлива сторінка української історії. Ще за часів княжої доби тут було засновано Межигірський монастир, ліквідований за наказом російської імператриці Катерини ІІ 10 квітня 1786 року. У радянський період Межигір’я було резиденцією партійних бонз - Павла Постишева, Станіслава Косіора, Микити Хрущова, Володимира Щербицького, а під час німецької окупації воно стало резиденцією рейх комісара України Еріха Коха.

Але для широкого загалу Межигір’я нерозривно пов’язано з проросійським президентом Віктором Януковичем, який за допомогою корупційних схем перетворив цю колись державну урядову резиденцію (1935-2007) фактично у своє князівство площею 140 гектарів, огороджених п’ятиметровим парканом з довжиною периметра 54 кілометри. На цій території розташовувався яхтовий причал, кінний клуб, тенісний корт та інші розважально-туристичні комплекси, а ще – мисливські угіддя, зоопарк, декілька озер з лебедями, качина та страусова ферми, фазанарій. До речі, оренда одного гектара обходилася Януковичу всього 314 гривен в місяць.

Таким чином Межигір’я стало символом корупції президентського масштабу, або як назвали його ще у 2014-му році деякі журналісти і політики – «Музеєм корупції».

Тож абсолютно логічною стала постанова Верховної Ради України від 23 лютого 2023 року про повернення Межигір’я у державну власність, що відповідає прагненню нашої країни жити у цивілізованому правовому полі.

Олег Юрченко,

фото музею