З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Казкова історія України (ФОТО)

Це довгий особистий текст про дитячу і не тільки літературу.

В Івана Малковича є щемка збірка «Яксунині береги», а в ній вірш «Корони наших королів». Краще читати повністю, але частину процитую:

«Однак мабуть з дерева зроблені

корони наших королів

бо якби з золота – можна було б

переплавити їх в історичних горнилах

і сховати як позолоту

у німбах наших сумновусих святих

але вони з дерева – з гарного дерева

як і хороми їхні й палаци».

Коли дивлюсь на книжки для дітей про історію України часів Русі, то звертаюсь думками до Малковича. Власне він у Видавництво «Абабагаламага» кілька років тому видав розкішне видання «Анна Ярославна: київська князівна – королева Франції» з «літописними» та сучасними ілюстраціями Катерини Косьяненко і Катерини Штанко. Її можна читати водночас як легко написану книжку про історію наших земель і людей чи казку про принцес. Або ж про те, яким було дитинство дітей багато століть тому. І чом би й не припустити, що «Подоляночку», яку ти співаєш у садочку, любили ще діти Анни і вона сама?

«А може це пам'ять наша – дерев’яна –

а з їхніми коронами все гаразд?

Це ж бо ми не бажали об’єднуватись

довкола своїх королів і князів –

не кращих і не гірших за англійських

чи французьких –

не мали до них покори шанобливої

тому й звикли схилятись

тільки перед кривавими зайдами»

Десь тоді ж у видавництві Портал. Видавничо-освітній проект з’явилися «Чотири князівни» Олександри Орлової (Oleksandra Orlova) з ілюстраціями Анни Сурган. Спершу промайнула думка, що не просто їм буде конкурувати із попереднім виданням. Однак це зовсім різні книжки, з різними акцентами і сюжетами, які можна читати в один час, порівнювати прекрасні малюнки, зіставляти імена та знаходити те, що ми вже знаємо з іншої. І чому я взагалі подумала про конкуренцію? Це всього лише ДВІ чудові книжки на одну тему для такого віку. Із виданнями про динозаврів чи космос подібних міркувань не виникає.

«Це ж бо ми не зуміли

оберегти своїх княжих літописів

з високими білими зимами

і соболиними хутрами»

Важко написати про Анну, оминувши скрипторій і бібліотеку Ярослава та Реймське Євангеліє. Згадуються вони і в обох виданнях про доньок Ярослава. Це була чудова нагода погортати ілюстроване видання про рукописні книги України і побачити, якими були книжки в нашому Середньовіччі.

У видавництві «Портал» вийшла також книжка Сашка Дерманського (Сашко Дерманський) для дошкільнят про ремесла Русі «Обиральний день». У ній одне з кошенят, які і є головними героями, зрештою знаходить і вибирає собі доньку князя Ярослава. Яка радість була в моєї дитини, коли в «Чотирьох князівнах» Анна приходить до скрипторію тата разом зі знайомою нам кицею Краплинкою.

До книжок про історичні постаті Русі можна додати «Княгиню Ольгу» Марини Горянич (у ній скромніше ілюстрування, ніж у попередніх, але оповідання варте уваги, зокрема через акцент на вмінні відрізняти вигадки від фактів, повною мірою може бути зрозуміле уже школярам, однак і старших дошкільнят здатне зацікавити).

Українське Середньовіччя часів короля Галицько-Волинського князівства виринає у повісті Олександри Войцехівської «Сови короля Данила»: милі Угу-Угу і Тану-Тану в ілюструванні Олександри Болотової знайомлять із відомим королем та його викликами.

Усі книжки, згадані вище, можна назвати «живими книгами» у розумінні Шарлотти Мейсон: написані гарною літературної мовою, мають цікавий сюжет, знайомлять із фактами, несуть у собі важливі ідеї та (переважно) вишукано ілюстровані.

Кілька разів протягом читання ми зверталися до «Історії незалежності України» братів Капранових, щоб подивитися на картах, про яку частину нашої країни йдеться, і де там був Київ.

Діти люблять казки і міфи. Принаймні моя їх любить і ними живе. І мені хочеться впливати на міфологію – у широкому сенсі цього слова, у якій вона зростає, щоб цього замість мене повністю не зробили інші дорослі. Особливо чужі.

«І лише декілька мурованих храмів

переховуючись у пишних як павичеві хвости травах

додибало до нас –

а з ними й свята золотокоса Софія

що вберегла на своїх стінах найгловніший

український буквар – графіті – з нашою живою

мовою тисячолітньої давності…»

(Усі цитати– зі згаданого вірша Івана Малковича).

Наталя Романюк