Ще.. ІСТОРІЯ
Про що нагадують залишки садів у Кропивницькому (ФОТО)
- Останнє оновлення: 11 серпня 2020
Колись місто, що нині носить ім'я Марка Кропивницького, не було так густо заселеним, як нині.
Біля житлових будинків вистачало місця для садків. Ще й досі можна натрапити на їх залишки в дворах багатоповерхівок. Наприклад, за парканом біля турагенства «Coraltrevel», що на вулиці В'ячеслава Чорновола, 48-а, росте стара груша. Її не раз обрізали до стовбура, та вона завжди відроджувалася й досі щоліта тішить перехожих своїми соковитими й солодкими плодами. Шкода тільки, що ними не можна поласувати з екологічної причини – через близькість груші до проїжджої частини вулиці.
Щедро родить і груша, що росте ближче до площі Богдана Хмельницького, в дворі будинку № 52.
77-річна кропивничанка Ольга Олександрівна Гупалюк, яка живе по вулиці В. Чорновола (раніше Луначарського), 1 з десяти років, розповіла, що в дворі їхнього будинку був справжній сад. Його майже весь викорчували, коли зводили інший будинок.
«Залишилися окремі деревця, то ми й досі, якщо треба компот зварити, можемо нарвати і вишень, і слив, і яблук», – каже жінка.
Інша кропивничанка, мешканка Ковалівки Аліна Анатоліївна Іващенко повідала про фруктові посадки уздовж Інгулу.
«Там скільки росло яблунь, абрикос, аличі, що не треба було ходити по фрукти на базар. Особливо багато було там горіхів», – пригадала жінка.
Сади в місті, яке веде свій відлік від заснування фортеці святої Єлисавети в 1754 році, були звичайною річчю. Під них спеціально виділялися земельні ділянки. Відомо, що планом 1787 року, яким значно розширялася територія міста, передбачалися місця для садів. Один із них невдовзі було висаджено на березі річки між вулицями Миргородською і Кавалерійською.
Про сади згадує в своєму історичному нарисі про місто й єлисаветградський міський голова (з 1878 по 1905 роки) Олександр Пашутін. Ось що він писав:
«Городской сад, бывший казенный. Самый древний из садов, принадлежащих городу - это городской сад, бывший казенный, в одной версте от города, на реке Сугаклее, разведенный в 1764 году генералом Мельгуновым, бывшим главным командиром Новой Сербий после Хорвата. Сад этот разведен Мельгуновым по приказанию Императрицы Екатерины II, переданному Мельгунову обер-гофмаршалом графом Сиверсом и с главной целью для поставки из него к Высочайшему Двору фрукт и овощей. В делах архива крепости св. Елисаветы было дело еще за 1765 год об отправлении прапорщика Вербина в С.-Петербург, ко двору с фруктами и овощами этого края и о сделании «коляски» к отвозу их. Означенный прапорщик Вербин возвратился с письмом от обер-гофмаршала графа Сиверса к помощнику главнаго командира Новой Сербии, к генералу Исакову, а в письме том предписывалось, «что 25-го того сентября, дыни и арбузы исправно получены и Ея Императорскому Величеству Всеподданнейше донесено и что Ея Императорское Величество в милостивое свое благоволение принять соизволила, а прапорщика Вербина за исправный тех фруктов привоз его сиятельство рекомендует».
Затем из дел того-же крепостнаго архива видно, что в 1775 и 1779 годах фрукты уже отправлялись к Высочайшему Двору из здешняго городскаго сада, бывшаго казеннаго, для чего также делались, так называемыя в то время коляски, о сделании которых велась переписка между провинциальной и комендантской канцеляриями.
Садовником в бывший казенный сад был с самаго начала определен некий иеромонах Герасим, что видно из рапорта его, от 23 августа, 1765 года, на имя коменданта крепости св. Елисаветы, с представлением ведомости овощам, находившимся в том году, в бывшем казенном саду. Вначале этого столетия бывший казенный сад назывался Потемкинским в память пребывания князя Потемкина-Таврическаго в этих местах; кроме того он носил также название винограднаго, так как при самом разведении его в нем была заведена школа фруктовых деревьев и виноградники...
Со времени образования Екатеринославскаго наместничества бывший казенный сад из ведомства комендантов крепости св. Елисаветы был передан в заведывание екатеринославской казенной палаты, а затем херсонской и отдавался в аренду частным лицам, что видно между прочим из отношения елисаветградскаго городничаго в елисаветградскую комендантскую канцелярию, от 30-го мая 1795 года, в котором городничий уведомляет, что находящийся близь Елисаветграда казенный виноградный сад екатеринославской казенной палатой отдан в откуп в четырехлетнее содержание губернскому секретарю Левицкому, за 32 рубля ассигнациями в год.
В 1819 году бывший казенный сад по ходатайству елисаветградскаго городскаго общества и с разрешения Правительства был передан городу. В ходатайстве этом принимал непосредственное участие служивший в то время городским головою коммерции советник Иван Юрьевич Фундуклей».
Були в місті й інші сади – так званий Османський бульвар (між Інгулом і вулицею Великою Пермською), Лікарняний сад (розведений за наказом начальника військових поселень краю графа Остен Сакена біля міської лікарні ліквідованої фортеці). Як і міський сад, ці сади вже більше слугували для відпочинку містян.
Так званий Багодільний (район Кущівки) сад мав чисто практичне призначення. Тутові дерева, які тут переважали, використовувалися для вирощування коконів шовкопряда. Гроші, отримані від продажу шовку в С.-Петербурзі, повністю витрачалися на утримання багодільні.
«В настощее время богадельный сад служит также большим подспорьем находящейся в нем же городской христианской богадельне, так как в нем есть достаточное количество фруктовых деревьев, а также разведены огороды, овощи с которых идут для призреваемых», – писав міський голова О. Пашутін.
Як ідеться в нарисі далі, догляд за цим садом дедалі ставав важчим, оскільки містяни вирубували дерева для своїх потреб та робили «нальоти» на городи. Єдиний спосіб, як можна було вберегти сад, – обнести його парканом, що й було зроблено.
Тобто, якщо хтось хоче уявити, що може собою являти місто-сад, то це легко зробити на прикладі колишнього Єлисаветграда. Достатньо мати трохи фантазії й приблизного знання карти міста.
Читайте також: Малює соняхи й самотність: притулок на Кіровоградщині прикрасили полотнами місцевого художника
