ІСТОРІЯ

Спогади цікавої людини

Вперше ім’я лікаря Марії Плахотіної (на знімку) як хранителя пам’яті історії Єлисаветграда-Зінов’євська-Кірового-Кіровограда багато років тому почув від краєзнавця Олександ-ра Чуднова та письменника Володимира Панченка. Згодом воно потрапило мені на очі, коли вивчав кримінальну справу радянських каральних органів на відомого земляка, письменника-літературознавця Павла Негретова. Виявляється, від насильницького вивозу з окупованого Кіровограда до гітлерівської Німеччини його врятувала саме лікар Плахотіна. Але від Воркути не врятував ніхто…
Тому, коли довідався, що галерея «Єлисаветград» в особі Миколи Цуканова, Сергія Каракуліна та Ольги Краснопольської підготували та видали книгу спогадів Марії Плахотіної «Про людей, про час і про себе», з цікавістю гортав її сторінки…
Спогади охоплюють практично все двадцяте століття: від доби Російської імперії, Радянського Союзу і до незалежної України. Це надзвичайно цінне джерело не тільки для тих, хто займається вивченням історії охорони здоров’я нашого міста (подробиці біографії Натана Ширмана), зокрема, України, в цілому (чого варті лише сторінки, присвячені Дніпропетровському медінституту, Васильківській трудовій психіатричній колонії чи довоєнному минулому добре відомої зараз Феофанії!), але й для краєзнавців, котрі цікавляться багатьма іншими подіями та іменами, пов’язаними з Приінгуллям минулого століття. У спогадах є вражаючі розповіді про роки Голодоморів (людоїдство), репресій («родич моєї мами, націоналіст Грищенко, був на обліку ЧК») та окупації Кіровограда («фашисти убили всіх психічнохворих у селищі Новому»).

Чіпка пам’ять та регулярне фіксування побаченого людиною з широким кругозором дозволили живо розповісти про побут та заняття населення (не лише рідні) старого міста й довколишніх українських сіл (Сасівка з її хатами мазанками). Транспорт, торгівля, лікарні, аптеки, приватні й громадські бібліотеки, духовні та навчальні заклади (у Зінов’євському педагогічному технікумі в 1924-25 роках «багато із студентів ходили у вишитих українських костюмах та розмовляли українською мовою»); повсякденне мирне життя дворів, населених українцями, євреями, росіянами… Особливо цікаво читати про роки навчання в Громадській жіночій гімназії (тепер – одне з приміщень педуніверситету). Про те, наприклад, як французьку мову «викладала м-м Лангемак, мати відомого в наступні роки спеціаліста з ракетобудування». Як після повалення самодержавства, в гімназії почала викладати українську мову «Кияшко – молода, яскрава, гарна жінка». Як в гімназії та поза нею автор зустрічалася з Таєю Яновською й іншими родичами відомого письменника Юрія Яновського.

Цікаво було читати й про засновника місцевої скаутської організації, згодом і шостої школи міста Андрія Петровича Феоктистова. Оскільки ще в дев’яності мені вдалося оприлюднити зміст кримінальної справи на репресовану комуністами анархістку Ольгу Рейсер, котра на початку двад-цятих у Єлисаветграді поруч займалася згаданою благородною справою.

Що вже говорити про спогади щодо знаного педагога і вченого Василя Івановича Харцієва! Адже ім’я цього учня Потебні, як соціально небезпечної людини неодноразово зустрічається на пожовклих сторінках справ ЧК-ГПУ двадцятих-тридцятих років минулого століття. Зокрема, як засновника Зінов’євського науково-краєзнавчого товариства 1926 року. Марія Сергіївна дуже тепло розповідає про одного зі своїх учителів.

А чи можна без хвилювання читати про її зустрічі на вулицях та культурних осередках нашого міста з майбутніми геніями: поетом Асею (Арсенієм) Тарковським, музикантом Генріхом Нейгаузом, співаком Володимиром Канделакі…
Додамо, що днями галерея «Єлисаветгард» презентувала кропивничанам це унікальне видання.

Федір ШЕПЕЛЬ