ІСТОРІЯ

НКВД зразка …1775 року

(До 240 років ліквідації російським самодержавством Запорізької Січі)

Репресивні «органи», що займалась виявленням і корчуванням всього живого серед свідомих представників української культури, мали всі без винятку самодержці Московської імперії від часу її утворення до ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ включно. Про одну з наймоторошніших спецоперацій по спробі видалення української душі в тридцятих роках минулого століття – фізичному винищенні кобзарів, котрих нібито скликали на з’їзд, – емоційно повідав фільм «Поводир». Цікаво, що передували їй репресії проти народних бардів, що чинилися мало не від «жовтневого перевороту» 1917 року. Тому не дивно, що, наприклад, у цілком таємному щотижневому зведенні секретного відділу Державного політичного управління УСРР №22/84 1928 року повідомлялося про «задержание 26 мая троих слепцов, распевающих антисоветские песни в Кременчугском округе… Во время исполнения вокруг кобзарей собралась большая толпа крестьян. Опрошенные кобзари дают различные показания. Ссылаются на то, что песни эти слыхали в исполнении какого-то гармониста из Киева на одном из базаров… Ведётся дальнейшее дознание».

Втім, бажаючі можуть заглибитися в наукову літературу і знайти, що відслідковували й переслідували кобзарів і в ХІХ (чи не найвідоміша історія поета Тараса Шевченка), і в ХУІІІ століттях. А щоб не бути голослівними, звернемося до джерел. 240 років тому, після закінчення чергової Російсько-турецької війни, яку Москві допомогли виграти запорожці, Катериною ІІ було прийнято рішення про ліквідацію Запорізької Січі. Тоді, на початку червня 1775 року, імперські війська під командуванням Петра Текелії, що вирушили від земляних мурів «уславленої боротьбою з гайдамаками» фортеці Святої Єлисавети (тепер Кіровоград), раптово оточили Січ. Козацька рада вирішила не проливати християнської крові (чи не перегукується цей заклик з деякими проповідями у зв’язку з подіями на Сході України 2014-2015 рр.?!). 16 червня «брати» повністю зруйнували Січ. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського відправили на каторгу. Московська колонізація величезної території українських земель, так званих Вольностей Війська Запорозь-кого, підтверджених попередніми міжнародними договорами, завершилася.

Навіть згадувати Січ в офіційних паперах заборонили. І тому, коли в 1788 році фаворит Григорій Потьомкін ненароком згадав запорожців, «вража баба» Катерина з рідкісною відвертістю відповіла улюбленцю: «Что верные запорожцы верно служат, сие похвально, но имя запорожцев, со временем, старайся заменить иным, чтобы Сеча, уничтоженная манифестом, не оставила по себе ушам приятное прозвание; в людях же незнающих – чтоб не возбудилась мечта, будто за нужное нашли восстановить Сечу, либо название». Тяжче виявилося боротися з …піснями.

Ой, з-під города,
з-під Лизавета сизі
орли вилітали,
А в городі та в Лизаветі
все пани собирались.
Пани сенатори,
пребольшії генерали,
вони думали, гадали:
"Ой, як би нам, панам
сенаторам, запорозьку
землю взяти?
Ой, як би ж нам, ой,
як би ж нам їх
вольності одібрати?"
Ой, одібрали всі вольності
запорозькі, почали лани
ділити.
Ой, одібрали та всю
запорозьку землю…

Слова однієї з тогочасних народних пісень наводимо не випадково. Кілька років тому, працюючи в «Российском государственном военно-историческом архиве», дослідник Володимир Мільчев із Запоріжжя серед паперів військово-похідної канцелярії Г. Потьомкіна виявив кілька прецікавих документів.

30 жовтня 1775 року на стіл «свєтлєйшаво» президента Військової колегії й головного командира Азовської й Новоросійської губерній (щойно створених на українських землях, точніше території Війська Запорозького Низового), ліг рапорт головного «пацифікатора» Запорожжя генерала-поручика П. Текелія та копії протоколу допитів. Виявляється, серед колишніх січовиків почали ходити в списках «пасквильная и бунтовная песня о разрушении Сечи». Розповсюджувача, двадцятивосьмирічного колишнього запорожця, а на день арешту козака Гадяцького полку з містечка Зиньківці Івана Карнауха, старанно допитали й відправили до Малоросійської колегії. Зізнався, що народився в згаданому населеному пункті в сім’ї козака Нестора Матвієнка. В дитинстві освоїв не лише літерну, а ще й нотну грамоту. У 1768 році (пік гайдамацького руху Коліївщини!) опинився на Січі, де записався до Поповицького куреня й отримав прізвисько Карнаух. Крім іншого, співав у хорі січової церкви Покрови Пресвятої Богородиці, мешкав при січовій школі, де вчителював. Влітку 1773 року з дозволу кошового отамана Петра Калнишевського отримав з канцелярії паспорт і відбув на малу батьківщину, щоб одружитися. Відтоді, аж до 22 червня 1775 року, мирно проживав з дружиною в Зиньківцях.

Матеріали ретельного розслідування вказували, що того дня на ярмарку Іван Карнаух зустрів козака Романа Клименка, котрий дістав з-за пазухи текст «крамольної» пісні. Прочитали… Поспівали... Так сподобалася, що, мовляв, зробив копію й собі. Іншу копію, – ще до нього, – зняв рідний брат Клименка Іван – канцелярист Гадяцької полкової канцелярії. А ось, власне, до Романа пісня потрапила від писаря Веприцької сотні того ж полку Тимофія Горобця… Коли через два дні Іван Карнаух поїхав у якихось справах до колишньої Січі, то з собою вже мав текст пісні. Знайшов рідного брата запорожця Максима Писаного (псевдоніми в Україні мають таки січову історію!) та його друзів-січовиків, посиділи. Згадали колишню славу, поспівали… Новими списками пісні обзавелися козаки Іван Зуб та Кирило Великий. Так пісня пішла в люди.
Історик Володимир Мільчев, шкодує, що «список» пісні московські контррозвідники (назвемо їх так, по-сучасному) не додали до протоколу допиту Івана Карнауха. Тому питання про те, про яку ж саме з відомого десятка історичних пісень «о разрушении Сечи» йшлося, лишається відкритим. Втім, автором твору вважає запорозького барда Івана Карнауха. А всі оті «показания» робилися для того, щоб збити зі сліду й відвести від себе увагу.

На жаль, так само, як і доля багатьох репресованих у роки Великого Терору 1937-1938 років, подальша доля Івана Карнауха лишається невідомою.

Утім, збереглися пісні про зруйнування Січі, на землях якої Московська імперія створювала так звану Новоросію. Сьогодні вони, як ніколи раніше, знову актуальні.

…Ой з-за Низу, з-за лиману
вітер повіває,
Уже ж москаль Запорожжя
кругом облягає.
…Московськії генерали
церкви руйновали,
Запорожці в чистім полі,
як орли, літали…

Федір ШЕПЕЛЬ