З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ
-
Останнє оновлення: 26 лютого 2020
Відомо, що майбутній чесько-український науковець, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин, журналіст, публіцист, соціолог, громадсько-політичний діяч Ольгерд Іполит Бочковський (1885-1939) народився у польсько-литовській родині на теренах нашого краю.
Сталося це у перший день весни на залізничній станції Долинська. Автор «Господніх зерен» Григорій Гусейнов висловлює припущення, що «майбутній учений імовірно взагалі найперша дитина, яка народилася на цій станції, куди перший поїзд заїхав 18 травня 1884 року».
Дослідники звертають увагу на те, що, крім усіх інших чеснот цього «самобутнього науковця європейського рівня», він є зразком цікавої метаморфози-перевтілення: від польського виховання до «українського усвідомлення». І не останню роль у цьому могло відіграти інтелектуальне середовище саме нашого міста на Інгулі.
Адже з чотирнадцяти років Ольгерд Іполит оселився з родиною в Єлисаветграді. Дивна на перший погляд адреса – «Вокзал Х.Н.Ж.Д.», тобто вокзал «Харьковско-Николаевской железной дороги» – пояснювалась тим, що батько був залізничником, і саме там отримав тимчасове казенне житло. Поряд був костьол, де його хрестили після народження, і легендарне Єлисаветградське земське реальне училище, в якому навчався разом із братом Тадеушом чотири роки, успішно закінчивши 1903 року. Учнями навчального закладу в різні роки були майбутні всесвітньо відомі носії українського духу Микола Садовський, Панас Саксаганський, Євген Чикаленко, Євген Маланюк, Юрій Яновський...
То вже пізніше Ольгерд Бочковський навчався в Петербурзькому лісовому інституті, брав участь у революційних подіях. Через переслідування змушений був емігрувати до Чехії, яка стала його другою Батьківщиною. Там навчався в столичному Карловому університеті та викладав у Господарській академії в Подєбрадах (читав курси націології та націографії). Багато років підтримував тісні стосунки з професором Томашем Масариком, котрий був президентом Чехословацької республіки в 1918-1934 роках. Тож, працюючи в дипломатичній місії Української Народної Республіки в Празі, мав «жваву розмову про Україну й події в Україні» з цим «Платоном на троні президента!». Знався й з багатьма видатними українцями, серед яких чимало наших земляків: Дмитро Чижевський, Євген Маланюк (збереглася світлина, на якій вони разом з Бочковським), Олександр Шульгін, Панас Феденко. Зі спогадів самого Бочковського випливає, що саме він став свідком останніх днів життя в еміграції Євгена Чикаленка.
До речі, сучасники писали про нього, як про чудового оратора («вишукана літературна мова діяла на слухача, ніби музика»), людину енциклопедичних знань, із глибокою ерудицією, блискучою пам’яттю та неперевершеним хистом до вивчення мов, яких знав близько двадцяти.
Наразі Україна обирає шлях до європейської спільноти. А чи багато людей на початку ХХІ століття знає, що саме Бочковський – ще у 1918 році! - в книжці «Національна справа» розробляв ідею нової «супердержави» під назвою Європейський Союз? Звісно, тоді такі думки справляли враження «фантазій» і мрій. З погляду ж сьогодення, міркування ученого можна сміливо вважати візією об’єднаної Європи, яку Ольгерд Іполіт Бочковський почав теоретично опрацьовувати ще наприкінці Першої світової війни. Крім того, він сміливо критикував постулати Гітлера й нацизму, досліджував їх вплив на світове співтовариство, зокрема, виступав проти ідеалізації молоддю нового тоді явища… А в 1933 році очолив так званий «Голодовий комітет» та намагався привернути увагу європейської спільноти до тогочасних страшних подій в Україні.
На щастя, в сучасному Кропивницькому лишилося історичне середовище старого Єлисаветграда. Збереглося чимало об’єктів зодчества, які пам’ятають і Ольгерда Бочковського. Зокрема споруда колишнього Єлисаветградського земського реального училища. Шкода, що не вистояли згадувані будівлі старого залізничного вокзалу та костьолу. Але завдяки більш ніж столітньої давності поштівкам з колекції філокартиста Юрія Тютюшкіна, можемо наочно уявити і їхні обриси. В обласному архіві збереглися документи, пов’язані з минулим родини Бочковських. Нагадаємо, що вивчаючи ті документи, першовідкривачем кількох маловідомих сторінок біографії нашого героя стала теперішня очільниця міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, що в Кропивницькому, Лариса Хосяінова.
…Попри те, що про нього вмістила статтю «Енциклопедія українознавства» Володимира Кубійовича, писали Панас Феденко, Володимир Панченко, Микола Чабан, Сергій Шевченко, Григорій Гусейнов, розповідав Леонід Куценко, а наша землячка-науковиця Ірина Каневська навіть знімала фільм, втім, постать Ольгерда Іполита Бочковського, а особливо його інтелектуальна спадщина, на жаль, лишається маловідомою широкому загалу. Що говорити, коли навіть на стінах «реалки», де зараз Інженерний коледж, досі годі шукати присвяченої йому меморіальної дошки. Добре, принаймні, що у Долинській, стараннями краєзнавця Віктора Маруценка на будинку районного краєзнавчого музею встановлено меморіальну дошку та барельєф Бочковському. Автор - незабутній Віктор Френчко… Чи знайдеться колись ще такий скульптор, щоб і в Кропивницькому увіковічнити пам'ять славетної людини?
Федір Шепель,
фото автора
Ще.. 