23жовтня2021

ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ «Новоросія»: міфи та реалії

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

«Новоросія»: міфи та реалії

6052.003

Незалежність України в Кремлі сприймали як «парадокс» ще з 90-их років минулого століття.

Eже на початку ХХІ століття розроблялися плани захоплення південно-східних областей і реанімації так званої «Новоросії».

Інсинуації і спекуляції московських україноненависників і проімперської п'ятої колони в Україні навколо «русскава Крима» і «русскава Донбасса» не вщухають із перших днів незалежності нашої держави, і особливо вони активізувалися після агресії путінської Росії проти України у 2014 році. В Москві часто наголошують на тому, що анексія Криму і вторгнення в Донбас для «защиты русскоязычных от бандеровцев» відбувалися як реакція Москви на «государственный переворот на Украине» і прихід до влади «киевской хунты». Але ж насправді, події в Україні на початку 2014 року були використані кремлівською хунтою як вигаданий нею привід для агресії проти нашої держави.

42efСподіваюсь, багато хто пам’ятає, як на саміті НАТО у Бухаресті на початку квітня 2008 року, Путін у розмові зі своїм «другом», президентом США Джорджем Бушем сказав: «Понимаешь, Джордж, Украина – это даже не государство. Украина в том виде, в котором она сегодня существует, была создана в советские времена. Она получила территории от России, Польши, Чехословакии и Румынии. На юге Украины живут только одни русские. Крым Украина просто получила решением политбюро ЦК КПСС». При цьому Путін натякнув, що у випадку вступу до НАТО, Україна взагалі перестане існувати.

Нещодавно те ж уже відкритим текстом заявив заступник керівника адміністрації президента РФ Дмитро Козак, зазначивши, що «початок Києвом бойових дій на сході України може стати причиною для Росії стати на захист російських громадян на Донбасі і «початком кінця України».

Якщо у 2014 році агресія проти України прикривалася необхідністю захисту російськомовних мешканців Донбасу від «бандерівців», то сьогодні, після того як в ОРДЛО було роздано близько півмільйона російських паспортів, агресія вже прикривається необхідністю захисту російських громадян від все тих же «бандерівців». Отже, в ОРДЛО громадянами РФ стають за мовною ознакою. Якщо ти «русскоязычный» і в твоїй голові не вміщується більше одного «языка», то ти маєш автоматично набути російського громадянства і тоді Москва тебе ще більше захищатиме як свого «соотечественника», хоча можливо ти в еРеФії ніколи й не був. Головне, що після відповідного пропагандистського полоскання твоїх мізків ти стаєш «радєтєлєм русскава міра». При цьому у Москві на всіх рівнях постійно стверджують, що «русские и украинцы – один народ», звісно, маючи на увазі, що українці мають розчинитися серед росіян, забути свою мову, історію і культуру, тобто стати манкуртами.

8 лютого ц.р. речник президента РФ Д. Пєсков вкотре заявив, що «Украина является частью русского мира и Москва не приветствует линию Киева на отрицание этой общности». За словами Д. Пєскова, для захисту «русскава міра» в Україні, Москва має намір використовувати засоби «м'якої сили». Про те, наскільки ці засоби «м’які» свідчать десятки тисяч жертв російської агресії, вбитими і покаліченими серед військових і цивільних українців, а також сотні тисяч російських військ на кордонах України, готових навернути українців до путінського «руzzкава міра»…

Те, що останніми роками і місяцями відбувається в тимчасово окупованій частині Донбасу, назвати інакше як хаотичною метушнею не можна. Допоки ОРДЛО перебувають під контролем РФ, вони не мають жодної перспективи нормального цивілізованого розвитку, як тільки бути безправним придатком до РФ і виконувати визначену їм у Кремлі ганебну роль – якомога сильніше розхитувати і обезкровлювати Україну, загальмувати або ж припинити її євроатлантичну інтеграцію і демократичний розвиток як незалежної європейської держави. Видається, це дедалі більше усвідомлює певна частина населення ОРДЛО, яка в силу різних причин залишається на окупованій території.

Як відомо з історії, всі агресори завжди намагаються підвести якусь ідеологічну основу для обґрунтування і виправдання своїх агресивних дій.

Kozlovskyy Ygor Anatolevych e1541065867822За словами вченого-релігієзнавця і колишнього в'язня проросійських сепаратистів Ігоря Козловського, «російська машина не тільки зачищає території від інакомислення, вона готує і глобальні зміни у свідомості донеччан з тим, щоб продовжити гібридну війну». Він називає доктрину «русского Донбасса» і «Новороссии» ідеологічною експансією з метою заразити свідомість людей «ідеологічним вірусом». І для того, щоб якось мобілізувати і морально підтримати це населення та ще більше привернути його на сторону «русскава міра», московські поводирі час від часу наказують своїм маріонеткам в ОРДЛО Д Пушиліну і Л.Пасічнику реалізувати розроблені кремлівськими політтехнологами різні пропагандистські заходи, на кшталт форуму «Русский Донбасс», який відбувся 28-29 січня ц.р. в Донецьку і став однією із багатьох російських ідеологічних диверсій з метою подальшого зомбування населення Донбасу.

На сьогодні ОРДЛО лише де-юре не є російською територією, а де-факто вони вже давно стали російськими. З 2014 року Росія забезпечує фінансово і матеріально участь сепаратистів у війні проти України, постачаючи їм зброю, військову техніку і боєприпаси, здійснюючи командування їхніми збройними силами і навчаючи їх як правильно вбивати українців, забезпечуючи продовольством і пенсіями, роздаючи російські паспорти, створюючи рублеву зону, тримаючи під своїм контролем 400-кілометрову ділянку українсько-російського кордону. зомбуючи донеччан на місцевих і російських телеканалах, на яких найбільше тиражуються міфи про «вєлікій русскій мір» і «Новоросію».

Спроби реанімації «Новоросії»

Зухвало фальсифікуючи загальновідомі історичні факти, кремлівські пропагандисти стверджують, що Новоросія і Крим є «споконвічно російськими землями», нібито безпідставно включеними до складу України у 1919 і 1954 рр. Далі нагадаємо нашим читачам загальновідомі факти, з яких випливає, що Південь і Схід України ніколи не були «исконно русскими землями». При цьому ми виходимо з того, що ця земля належить автохтонним українському і кримськотатарському народам, які на ній з давніх-давен живуть, а не тим етносам, які на неї примусово переселяються різними іноземними правлячими режимами.

На межі XV-XVI століть українські козаки почали поступово колонізувати Причорноморський степ, що дало можливість українському населенню вийти до Чорного і Азовського морів, на величезну територію від Кубані до понизов’я Дунаю. У 1690-х козацькі полки гетьмана Івана Мазепи захопили турецькі фортеці на Дніпрі, заснувавши на їх місці нинішні міста Каховку і Берислав. На початку XVIII століття українські козаки і селяни вже домінували в освоєнні Причорномор'я і остаточно зробили його частиною української етнічної території, де з'явилася густа мережа з апорізьких зимівників, паланок, слобід і містечок. Але вже в середині XVIII століття, за часів правління цариці Єлизавети І почалося переселення іноземців на територію України. Так, у 1752 році на обжиті українськими селянами і козаками землі були переселені росіяни, серби, угорці, болгари, волохи і молдавани. 1753 року сербів розселили на землях північної частини Запорізької Січі та південної Гетьманщини, де було утворено Слов'яно-Сербію, яка межувала із землями донських козаків. Кордон між запорізькими та донськими козаками був встановлений ​​указом імператриці Єлизавети І ще у 1746 році. Переселенську політику Єлизавети І продовжила Катерина II, яка у 1762-1763 рр. видала два маніфести про іноземну колонізацію Півдня України і переселення на його територію росіян, сербів, болгар, молдаван, німців та представників інших сусідніх народів. Ці поселення охоронялися російськими військами, чисельність яких часто перевищувала чисельність новопоселенців. Українські козаки в міру сил і можливостей чинили опір експансії Російської імперії, намагаючись витіснити непрошених колоністів, підтримуваних царським урядом.

Новоросійська губернія на Півдні сучасної України виникала на козацьких і татарських землях двічі: перша в 1764-1783 рр. з центром у Кременчуці і друга у 1796-1802 рр. з центром в Новоросійську (пізніше Катеринослав, Дніпропетровськ і з 2016 р. Дніпро). У 1802 вся територія Півдня України була поділена на три губернії: Катеринославську, Миколаївську (з 1803 року Херсонська губернія) і Таврійську. До складу найбільшої Херсонської губернії входили сучасні Херсонська, Миколаївська, Одеська, частини Кіровоградської та Дніпропетровської областей України, а також Придністров'я.

У 1822 році були утворені Новоросійське і Бессарабське генерал-губернаторства, що проіснували до 1874 року і складався з трьох вищезгаданих губерній. Після цього термін «Новоросія» ще певний час використовувався в якості географічної назви.
Незважаючи на те, що Катерина II вирішила розчинити український етнос серед інших етносів, позбавити його національних ознак і самобутності і, в кінцевому підсумку, повністю його русифікувати, спроби асимілювати його з росіянами в царські часи не мали широкого успіху. У 1794 році на Правобережній Україні росіяни становили всього 0,1%, на Лівобережній – 5,2%, в Новоросії та Таврії – 19%. Так, у 1851 році у складі більш ніж мільйонного населення Херсонської губернії частка українців становила 70%, а «великоросів» - лише 3%. До середини ХIХ століття в Херсонській та Катеринославській губерніях українці становили 73,5%. Вже в ХІХ столітті термін «Новоросія» зник із адміністративно-територіального поділу Російської імперії. Цю територію перетворили на кілька губерній, і однією з найбільших була Катеринославська.

У другій половині ХIХ ст. кількість переселенців з українських губерній в «Новоросію» була наймасовішою. За підсумками першого всеросійського перепису населення 1897 року в Російській імперії на той час 85% жителів «Новоросії» становили українці. Ось вам, ниці сепаратисти, і ваші брехливi «исконно русские земли»! Без перебільшення, Катерину ІІ можна вважати одним з найжорстокіших ворогів України.

І дуже прикро, що за часів «помаранчевого» президента В. Ющенка «вдячні потомки» поставили пам’ятники Катерині ІІ в Одесі і Севастополі. Більшовики у 1917 році нищили пам’ятники царям, а в незалежній Україні їх відновлюють.

da3b5d30ac053941f0308753f086d9d9

За даними перепису 1897 року, на українській етнографічній території 133 роки тому проживало 3,8 млн. росіян, що становило 11,7% від 27,8 млн всього населення. За переписом 1926 року, на території УРСР проживало 4,2 млн. росіян, 12,1% від загальної кількості населення, а в 1939 році – 2,7 млн. – 9,2%. За даними перепису населення 2001 року, в Україні проживало 37,5 млн. етнічних українців і 8,3 млн. етнічних росіян, відповідно, 77,8% і 17,3%. У 2001 році частина етнічних росіян становила: в Донецькій області – 38,2%, Луганській – 39,0%, Харківській –- 25,6%, Запорізькій – 24,7%, Дніпропетровській – 17,6%. У всіх інших областях не більше 10-15%. За переписом 2001 року частка етнічних українців в населенні Одеси склала 61.6%, етнічних росіян – 29%. Таким чином, станом на 2001 рік в Україні не було жодної області, крім Криму, і жодного обласного центру, де б етнічні росіяни становили більшість.

З початком окупації Донбасу в Москві згадали про «почившую в Бозе» «Новоросію». Виступаючи 17 квітня 2014 р. під час прямої лінії, Путін назвав південно-східну Україну Новоросією: «Пользуясь еще царской терминологией, я хочу сказать, что это же не Украина, это Новороссия. Вот этот Харьков, Донецк, Луганск, Херсон, Николаев, Одесса — они в царские времена не входили в состав Украины, а были переданы ей позже. Зачем это было сделано, я не знаю». При цьому він «ничтоже сумняшеся» перекрутив загальновідомі факти: Харківщина або Слобожанщина, а також більша частина Луганщини та Донеччини ніколи до складу Новоросії не входили. І взагалі, що означає «они в царские времена не входили в состав Украины». Звісно, в царські часі України як держави не було, Україна була як територія, на якій жили українці, тому за радянської влади ця територія увійшла до складу УРСР. Однак донецькі сепаратисти сприйняли ці слова Путіна як «руководство к действию» і невдовзі заходилися реанімувати недоброї пам’яті «Новоросію» – антиукраїнський колоніальний проект Катерини ІІ.

24 травня «ЛНР» і «ДНР» підписали угоду про створення «Конфедеративної Республіки Новоросія» – КНР, (інша назва – Союз народних республік – СНР), до складу якої, згідно з їхніми планами, мало увійти 8 областей України –  Харківська, Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська та Одеська. Укладався цей «документ» після закінчення з’їзду «народних представників» квазі-республік, який організував глава руху «Юго-Восток» одіозній нардеп Олег Царьов. Він же був обраний спікером парламенту КНР. Проте дія угоди про конфедерацію була призупинена навесні 2015 року. 18 травня 2015 року «проект Новоросія» був закритий на невизначений час у зв'язку з тим, що створення «Новоросії» не передбачалося Мінськими домовленостями. Як ми знаємо, «проект Новоросія» провалився оскільки українським патріотам вдалося приборкати заколоти сепаратистів в південно-східних областях. Згодом про «Новоросію» забули і лише інколи згадують її в контексті розмов про поразку путінської агресії на Донбасі.

Для Путіна держава – це територія, а насправді насамперед – це люди. Якщо люди живуть на своїй землі сотні і тисячі років, то це їхня земля і їхня країна. Прикро, що «українська влада» до самого 2014 року нічого не робила для того, щоб захистити південно-східні території від повальної русифікації. Натомість ця влада, особливо в період правління «регіоналів» на чолі з Януковичем, робила все для того, щоб повернути Україну до колоніальної залежності від Москви. І сьогодні майже безперешкодно «справу Януковича» продовжує ОПЗЖ.

Будь-яка держава – це насамперед люди однієї або кількох автохтонних національностей, які споконвіку живуть на певній території. Частини України в різні часи були під владою монголо-татарів, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської, Австро-Угорської та Радянської імперій, за свою тисячолітню історію Русь-Україна мала різні назви: Київська Русь, Малоросія, Українська РСР і сьогодні – Україна, але завжди українці на цій території становили і ще становлять переважну більшість. Якщо люди живуть на своїй землі сотні і тисячі років, то це їхня земля і їхня країна. На мій погляд, якби нарешті в Україні провели новий перепис населення, то частка етнічних українців серед населення України була б дещо більшою ніж у 2001 році. Але наші можновладці ніяк не зберуться провести новий перепис населення. Їм все щось заважає. То коштів не вистачає, то вони дуже зайняті більш важливими справами, і найбільше – підвищенням рівня життя українців…

hqdefault

Нам не варто розраховувати на те, що новим хазяїном Кремля може стати хтось більш притомний і прийнятний для нас, ніж Путін. З огляду на слабкість російської демократії і зважаючи на рабський менталітет великого російського народу і його одвічний мазахістський потяг до «сильної руки», батога чи кийка, не виключено, що новим президентом (царем, ханом) комуно-ординської по своїй суті Московії може стати інший ще більш авторитарний правитель. За такого сценарію повернення окупованих територій може розтягнутися на десятиліття. Така вже наша доля, жити на межі двох цивілізацій – європейської і євразійської. Але нам своє робити – з Божою допомогою розбудовувати демократичну, європейську, високорозвинену Україну. В цьому наше спасіння і майбутнє для нас, наших дітей, онуків і правнуків. Після Революції Гідності і 7-річної російсько-української війни ми, українці, більше ніколи не повернемося в російське комуно-ординське ханство.

Олексій Волович,
кандидат історичних наук