Новини

Багатодітна мати з Кіровоградщини кардинально змінила фах та стала медінструкторкою (ФОТО)

Дружина військовослужбовця і матір шістьох дітей з кількох спроб досягнула мети, долучившись до Сил оборони України в складі 156 ОМБр.

Як багатодітна жінка з Кіровоградщини із пекаря стала медичною інструкторкою, розповіли в Кіровоградському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки .

“Приготувати їсти хлопці можуть і самі”, – вирішила військовослужбовиця з позивним "Сонечко”.

І перекваліфікувалася з кухарки на посаду, де потрібно рятувати здоров’я та життя бійців. Нині служить медичної інструкторкою.

Потрапити до лав ЗСУ їй вдалося не одразу, довелося пройти важкий шлях. Ще в 2023 році року зверталася до багатьох ТЦК та СП і військових частин, пройшла кілька курсів та тренінгів, аж поки влітку минулого мети було досягнуто, і Світлана отримала шанс проявити себе в 156 Окремої механізованої бригади Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.

Спочатку була на посаді кухарки медроти. Вже після проходження базової загальновійськової підготовки продовжила навчатися, здобула фахову підготовку та стала медичною інструкторкою. Зараз вона навчає побратимів та поповнення, як рятувати себе та інших в екстремальних умовах війни.

“Як казав наш начмед, “Світлану будуть слухати всі!”. У них просто вибору немає. Хлопці або правильно накладуть турнікет, або я просто підійду й докручу його так, що стане ясно, як треба. І тому наступного разу вони самі накладають, як треба, бо знають: мають вміти себе врятувати і пораненим побратимам допомогти. На бойових часу вчитися нема”, – розповідає Сонечко.

Чому пішла туди, де “працюють” переважно чоловіки? Бо відчуває в собі сили стояти пліч-о-пліч з хлопцями-побратимами та має величезне бажання допомогти своїй країні.

Родом Світлана з Кіровоградщини, має 6 дітей (двоє з яких неповнолітні) та чоловіка, також військового. Саме він і вигадав її позивний – “Сонечко”. Чоловік повоював достатньо, зокрема, на Бахмутськом у напрямку. Був важко поранений. Тож звіряче єство “русского міра” Світлана побачила ще задовго до добровільної мобілізації, коли їздила до пораненого чоловіка в шпиталі Костянтинівки та Дружківки на Донеччину…

Які риси характеру потрібні, щоб ефективно виконувати важку бойову роботу? Сонечко переконана – головне, навчитися опанувати своїми емоціями, подолати страх і біль.

“Не треба звертати уваги на якісь перешкоди чи травми, а треба брати та йти вперед. Зуби зціпив – і робиш. Мене часто викликав хтось з солдатів, казав: “Ой, у мене те болить, і ще те, й те…”. А я ж нікому не розказує, що в мене болить! Тобто, ми всі не повністю здорові люди, у кожного є якісь болячки. Але просто не треба на цьому концентруватися, бо воно починає ще більше “нити”. Біль – це така штука, що як ти собі навіяв, що воно буде боліти – то воно і буде боліти. В мене самої навіть така ситуація була. Якось на БЗВП дуже спину прихопило, буквально зігнутися не могла… Мені, звісно, дали уколи, і сказали відлежатися. Але я більше трьох днів лежати просто не змогла: пішла далі, разом зі всіма проходити базову загальновійськову підготовку. Я ж не могла пропустити навчання, бо це знання та досвід, а мені цікаво те все, і стріляти, і лазити, й кидати гранати! Тому одужувала по ходу БЗВП…”.

У цивільному житті Світлана була пекарем. У рідкісні хвилини відпочинку любить читати і постійно займається самоосвітою.

А про плани на життя після Перемоги каже, що їх багато і вони неймовірні. Адже з великою родиною і життя яскраве:

“Треба буде жити далі. Коли людина вже в армії, вона вже не буде так просто почуватися вдома, по-цивільному, як раніше. За цей, майже повний рік, я вже якось звикла до військової форми. І коли додому повертаюся, до діточок, думаю: “Варто скинути форму, вдягнути щось цивільне, якесь плаття…”. Але я вже невпевнено й незвично почуваюся в такому одязі, щось ніби не вистачає. Тому побачимо, чим займуся після демобілізації. Але знаю, що діти, дивлячись на батьків, також хочуть пов’язати своє життя з українським військом. Якими будуть їхні рішення, також час покаже”…

Історія Світлани – це гімн жіночій силі, відвазі та незламній вірі в Перемогу.

Фото – відділення комунікацій 156 Окремої механізованої бригади.