ПОЛІТИКА
Володимир Панченко: Мене вкотре здивував своєю роздвоєністю пересічний український виборець
- Останнє оновлення: 10 листопада 2014
Минулі парламентські вибори ще й досі перебувають у центрі уваги аналітиків. Пояснюється це кількома факторами. Зокрема, вибори проходили в умовах окупації частини території Росією, а за їх підсумками вперше парламентська більшість формуватиметься з проукраїнських партій і блоків.
Є й інші причини для серйозного аналізу і висновків. Сьогодні ми пропонуємо думку про вибори народних депутатів парламентаря першого скликання незалежної України, відомого політичного діяча і науковця Володимира Панченка. Ось що він сказав, коментуючи на наше прохання недавні перегони.
– Результати виборів до парламенту викликають змішані почуття, – наголошує Володимир Євгенович. – Добре, звісно, що вони відбулися і що Верховна Рада переформатується, втративши єфремовсько-чечетовську фракцію регіоналів і фракцію комуністів. З‘явиться, отже, можливість для здійснення реформ в Україні, без яких наша держава просто задихнеться. Ми й так уже втратили надто багато часу після виборів Президента.
І все ж, про підсумки виборів 26 жовтня мені важко говорити без досади. Передусім, вони, на превеликий жаль, відбулися за старим законом, і було заздалегідь зрозуміло, що «мажоритарка» стане тією шпариною, крізь яку до парламенту повернеться чимало політичних «гадів». Кажуть: для ухвалення нового закону про вибори не вистачало голосів. Але стривайте: а хіба якась із демократичних партій хоч раз зверталася із цього приводу до виборців за підтримкою?! Чи чули ми їхні заяви: мовляв, ми хочемо, щоб вибори відбулися за пропорційною системою із відкритими списками, допоможіть нам?!
Не було такого. А потрібно було тиснути на тих депутатів, які опиралися новій системі виборів, і нікуди вони не поділися б. Згадайте хоч би, як голосувався закон про очищення влади. Якби не чинник «вулиці», він також не пройшов би. Партії, яким нині належить влада, віддали перевагу старій тактиці кулуарних домовленостей. Власне, тактика перемогла стратегію. І це може означати, що й нова Верховна Рада не буде довговічною. Можу тільки уявити, що то буде за «гримуча суміш» у залі засідань: з одного боку – комбати, активісти Майдану, журналісти, праві радикали (Ярош!), а з іншого – шуфричі, поплавські, шкірі, льовочкіни… Бойовисько – ще те!
Але тішить, що все-таки в парламенті з‘явилися політики нового покоління, молодь. На них – найбільше надій. Хотілося б вірити, що саме вони задаватимуть тон, а бізнесмени, які «поперлися» до парламенту за новими фінансовими здобутками для свого капіталу, тихо «примкнуть» до влади. Претендентів на роль нових царьових і колесніченків поки що не бачу.
Укотре здивував своєю роздвоєністю «пересічний» український виборець. Як можна: однією рукою голосувати за, скажімо, «Народний фронт», а другою – за того ж таки «співучого ректора», який був серед тих, хто 16 січня подарував нам драконівські закони, що через три дні призвели до перших смертей на Майдані? Це або інфантильність, або безвідповідальність, або славнозвісна українська «хитрість»: мовляв, хай буде нардепом-мажоритарником якийсь багатенький; може, й нам щось перепаде? І Кіровоградщина, хоч як прикро, в цьому сенсі відзначилася (маю на увазі й те, що сталося на 102-му окрузі, де святкував перемогу поплічник Черновецького Олесь Довгий).
І останнє: на виборах було багато порушень закону, зловживань, махінацій зі складом ОВК та дільничих комісій. Факти відомі, не повторюватиму. Але чи понесуть відповідальність порушники закону? Чи здатна нова влада не повторювати помилок часів Ющенка?
Це велике і болюче запитання, і на жаль, воно залишається відкритим.
Записав Сергій НЕМИРОВСЬКИЙ
