ІСТОРІЯ

На Кіровоградщині пам’ятають видатного перекладача Анатоля Перепадю (ФОТО)

У серпні виповнюється 85 років від дня народження видатного перекладача Анатоля Перепаді (1935-2008).

Я думаю, найбільший талант,

який мені дала доля, –  

це дар сприймати життя таким, яке воно є.

 І радіти тому, що є.

Анатоль Перепадя

Життя цієї неймовірно талановитої людини тісно пов’язане з нашим краєм. Так, «Календар знаменитих і пам’ятних дат м. Олександрії» й «Історичний календар Кіровоградщини» Володимира Боська стверджують, що народився він в Олександрії. Цікаво, що донедавна краєзнавці обмежувалися  тільки цим. А ще слушно робили коротенький перелік перекладених ним українською книг Сервантеса, Рабле, Пруста, Петрарки, Екзюпері і т д.

Втім, кілька років тому краєзнавиця нового покоління Вікторія Голобородько назвала таке твердження «сумнівним». Очевидно, що це так і є. Оскільки ще в 2004 році на запитання журналіста Віталія Жежері – «Пане Анатолю, звідки ви родом?» – перекладач відповів: «Родом — це майже Крим, невеличке село Попелаг між Сивашем і Асканією-Новою. Мати родом з Люсдорфа, німецької слободи під Бердянськом, а батько з Ічні, що на Чернігівщині. Вони – сільські вчителі, переїжджали часто. Зрештою переїхали в Олександрію, це було україномовне місто…».

Останнім часом чимало цікавого, що пов’язує Анатоля Перепадю з нашим краєм, вдалося дослідити олександрійській музейниці й краєзнавиці Ользі Божко. Вона побувала в провулку Учительськім, де в будинку під номером 4 колись мешкали Перепаді. Знає в якій школі і яка учителька навчала майбутнього поліглота. Знайшла в Олександрії племінника Анатоля Перепаді – Юрія, а в Києві – сина Олексія. Отримала від них електронною поштою цікаві фото трьох братів Перепадів. Давню родинну світлину та інші цікаві документи.

Як ось автобіографію перекладача. Там «чорним по білому» написано: «Народився в селі Попелак (на жаль, воно уже живе лише в пам’яті) Сиваського району на Херсонщині 1935 року в учительській родині, батько Олекса Петрович – математик, мати Єфросинія Михайлівна – біолог. Батьки вчителювали по селах, часто переїжджаючи. Десятирічку закінчував у Олександрії Кіровоградської області, а диплом журналіста здобув у Києві (КДУ ім. Шевченка, 1952-1957). З сумської обл. газети, слава Богу, після дворічної служби відпустили, і я перекваліфікувався в редактора спершу «Веселки», а потім «Дніпра» (це шістдесяті роки). 8 вересня 1971 року на восьмому томі Мопассана покинув улюблену роботу. Співробітничав з журналом «Всесвіт» як читач зарубіжних новинок, рецензент, консультант і редактор. У найважчий час від 1973 до 1987 року зоставався на творчій роботі завдяки існуванню Київського комітету літераторів. Вийшов з підвалу на Богомольця, 5 11 квітня 1989 року, заволодівши квитком  члена Спілки письменників СРСР.

Вірші почав друкувати в районній газеті з 7 класу. Як перекладач дебютував 1963 року у «Молоді» повістю «Шукачі фараонів» Мішеля Дюїно. Знайомив українського читача найбільше з французькою літературою: Екзюпері «Планета людей», «Нічний політ», «Маленький принц», Альбер Камю «Чума», «Сторонній», «Падіння», «Вигнання і царство», Оноре де Бальзак «Лілія долини», Альфред Жаррі «Убю король», Поль Клодель «Благовіщення діві Марії», Франсуа  Моріак «Мавпуля,» «Агнець», «Старосвітський хлопчина», Марсель Паньоль «Слава мого батька», «Пора любови». За переклад семитомної епопеї Марселя Пруста одержав французьку премію ім. Сковороди і французький орден «Академічні пальми», а також висувався на премію імені Тараса Шевченка. Другу французьку премію принесла мені смілива своєю стилістикою і мовою версія роману Франсуа Рабле «Ґарґантюа та Пантаґрюель». Добре зустрінуті філософами і літературними критиками  відтворені по-українському «Проби» Мішеля Монтеня у трьох книгах. 2007 рік у мене італійський. Вийшли «Флорентійські хроніки» і «Державець» Нікколо Мак’явеллі і три романи Італо Кальвіно «Барон-верхолаз». «Розполовинений віконт» і «Лицар невмирака», а також  «Канцоньєре» Франческа Петрарки, за інтерпретацію останньої книги, куди ввійшли всі сонети, секстини, балади, мадригали, а з 29 канцон добра половина. Мене нагороджено італійським орденом. Анатоль Перепадя. 13 липня 2007 року».

А ще Ольга Божко від сина Анатоля Перепаді дізналася, що у Вікіпедії, крім місця народження, є й інша одна суттєва помилка. Точна дата смерті 7, а не 9 червня, як там написано. До речі, міліція досі безуспішно  – з 2008 року! – розслідує обставини смерті видатної людини. «Він їхав з Русанівки на своєму легендарному велосипеді у Спілку письменників. Та по дорозі його збили. Невідомо навіть – хто збив. За однією версією, автобус, за іншою – «бумер».

Цікавився творчістю Анатоля Перепаді й незабутній Володимир Панченко. Він був одним з організаторів круглого столу 17 лютого 2009 року в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» «Український переклад сьогодні: стихія проти системи?». 

«Сьогоднішній круглий стіл ми присвятили світлій пам’яті Анатоля Перепаді, ім’я якого є вже в каноні українських перекладачів-класиків. Тож хай його ім’я і світло пам’яті залишаються з нами протягом цього зібрання й назавжди», – сказав тоді Володимир Панченко.  

Лауреат багатьох іноземних премій, один із найкращих вітчизняних перекладачів, учень Миколи Лукаша. Автор повного перекладу українською епопеї Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу», творів Монтеня, Рабле, Бальзака, Моріака, Сент-Екзюпері, Камю, Клоделя, Фава, Шаша, Моравіа, Макіявеллі, Кальвіно, Адаму, сервантесівського «Дон Кіхота» (у співавторстві з Миколою Лукашем), Карпентьєра, Сеабра, Петрарки та інших. Таким ввійшов історію Анатоль Перепадя. Людина, котра жила й навчалася в Олександрії. Місті, звідки починалася його творча діяльність.

Федір Шепель,

фото Ольги Божко