Від «Солодкої Дарусі» до «Гуцульського весілє»: як театр із Франківська став для Кропивницького рідним (фото)
Про івано-франківський театр кропивничани "вперше почули" у 2009 році.
З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ
- Деталі
Із 6 по 10 жовтня 2018 року маємо можливість спостерігати метеорний потік Драконіди. Падаючі зірки – метеори – являють собою невеликі частинки міжпланетної речовини розмірами від піщинок до горошин. Вони входять до земної атмосфери на швидкості близько 20 кілометрів на секунду і практично миттєво згорають, залишаючи в небі красивий яскравий слід.
- Деталі
29 вересня виповнилося 70 років від дня народження відомої на Кіровоградшині поетеси Валентини Кондратенко-Процун.
- Деталі
Ось така ситуація. Кинувся мені в очі заклик директора обласного художнього музею (тепер він буде «Музей мистецтв») Тетяна Ткаченко: «Всі на уху».
Це ж треба, невже юшкою пригощатимуть, встигла подумати. І, знаєте, була недалека від істини.
Та не будемо поспішати. Розгледівши як слід афішу, зрозуміла, у чому справа. Публіку запрошували на моновиставу заслуженого артиста України Юрія Жеребцова. А невдовзі зателефонував і сам Юрій Олександрович, запросивши на свою виставу. Я вже неодноразово слухала «Рибальські бувальщини» у його виконанні , але відмовити собі у насолодженні незрівнянною прозою Костянтина Паустовського, зрозуміло, не могла. На мою думку більш поетичного прозаїка в радянській літературі ХХ століття не було. Письменник, що народився в Києві, проживав в Одесі «в час великих чекань», був запеклим рибалкою. Ну, а рибалка – це, звісно, вогнище, юшка і «до юшки», а ще безліч фантастичних історій.
Свою моновиставу артист і автор скомпонував із кількох оповідань Костянтина Паустовського. Правда, виходячи з обставин, виставу довелося дещо підкоротити. Зате уха була справжня! Тож не тільки прекрасними оповідками пригостив нас виконавець, але й смачною юшкою.
Втім почати варто не з того, як ми ласували юшкою, а з самої атмосфери чарівного осіннього дня. Внутрішній дворик музею зібрав не так багато відвідувачів і як я відчувала, ця камерність дуже пасувала і місцю події і змісту. І взагалі, атмосферу «вечора серед біла дня» я б назвала словом «задушевна». А задушевності в нашому житті нам так бракує. І спасибі Юрію Олександровичу за його літературний театр.
Варто нагадати, що літературний театр, театр одного актора пройшов через усе його свідоме життя. Він компонував, режисирував, був виконавцем, знаходив однодумців, закоханих у художнє слово. Літературний театр на обласному телебаченні, гаряче підтриманий покійним Віталієм Семеновичем Ципіним, знаковою постаттю на кіровоградському телебаченні, мистецькі сторінки на ТТV, моновистави малої сцени в театрі імені Кропивницького… Він багато зробив, аби ця мала сцена відкрилася. І обидва відкриття – неофіційне і офіційне пов’язані з його іменем. Спочатку він представив моноспектакль за мотивами Ісаака Бабеля про знаменитого биндюжника Беню Крика, а згодом під час 44-го свята «Вересневих самоцвітів» відбулося вже офіційне відкриття малої сцени виставою «Канікули Кропа» (за мотивами спогадів Марка Лукича Кропивницького).
У своєму театрі одного актора він був автором композицій і виконавцем, але траплялося брав на себе лише режисерські функції. Серед таких моновистав мені найбільше запам’яталася «Оповідь собаки» за мотивами оповідання Марка Твена у виконанні Наталії Полякової. Прем’єра цього спектаклю відбулася у доброї пам’яті кінотеатрі «Зоряний». Сумно про це згадувати. Улюбленого кінотеатру більше не існує, нелегка доля випала і самій Наталі Поляковій. Колишня танцівниця (вік у них короткий), вона працювала завідуючою трупою театру імені Кропивницького. Вистава в літературному театрі Юрія Жеребцова засвідчила її драматичний талант. На жаль, через важку хворобу продовжити свою місію артистка не змогла. Згодом зявилася інша виконавиця «Оповіді собаки», але змусити себе ще раз пережити емоції твенівського твору я вже не могла. Коли знущаються над тваринами навіть з науковою метою – о, ні!
До речі, для мене Марк Твен – це насамперед, Том Сойєр і Гек Фінн, «Оповідь собаки» стала відкриттям зовсім іншого Твена, дякуючи Юрію Олександровичу. Треба віддати йому належне: високий літературний смак, ерудиція, вимогливість і самодисципліна, – саме ці риси характеризують його творчість.
У кінці минулого сезону Юрій Жеребцов попрощався з театром імені Кропивницького. Як ви пам’ятаєте, в театрі було оголошено творчий конкурс, брати в ньому участь Юрій Олександрович відмовився і заздалегідь подав заяву на звільнення. Мені він пояснив це просто: «мотор» підводить.(У Жеребцова хворе серце). Окрім того, йому стало нецікаво працювати. І його не важко зрозуміти, адже кращі свої ролі він зіграв у виставах Михайла Ільяшенка. Згадаймо, наприклад вистави «Екстрим для двох» Анатолія Крима чи «Тепленьке місце» Олександра Островського.
Ну що ж! Дай Бог здоров’я і наснаги і будемо сподіватися, що літературний театр Юрія Жеребцова посяде достойне місце в нашому духовному житті. Постукаємо по дереву.
Валентина Левочко
- Деталі
Нещодавно мені пощастило прочитати змістовну статтю відомої краєзнавиці Лариси Гайди про людину, іменем котрої віднедавна перейменовано наш обласний центр. Про Марка Лукича Кропивницького.
- Деталі
Книга, яка спонукає прочитати іншу, має право на життя. Не будучи великим прихильником сучасної літератури (ще скільки непрочитаної й неперечитаної класики!), інколи за чиєюсь наполегливою рекомендацією таки «грішу».
- Деталі
На Полтавщині так багато туристичних об’єктів, що рухаючись до власне гоголівських місць, учасники кропивницького клубу «Мандрівник» минулої суботи просто не могли оминути Козельщини з її уславленими – завдяки чудотворній іконі Козельщинської Богородиці -– монастирем і мурованим собором.
