СУСПІЛЬСТВО

У кропивницькому музеї відкрили шлях до сенсаційної розгадки (ФОТО)

Епістолярія як видатних діячів України, так і пересічних людей насичена різноманітними фактами.

І не дивно, оскільки вони і складають потік людського життя. Але стається так, що в окремих листах трапляється інформація, яка перевертає усталені знання про факти і події. Саме це, зовсім не очікувано, і сталося напередодні Всеукраїнського дня краєзнавства. А рух краєзнавства в Україні у цьому році відзначає своє сторіччя.

Загальновідома мисливська хоругва ХVІІІ ст. із теперішнього зібрання Музею мистецтв у Кропивницькому за документами понад 50 років зберігалася та деякий час експонувалася в Центральноукраїнському обласному краєзнавчому музеї. Останній немало зусиль доклав до її збереження та популяризації. Протягом 1977-1982 років була проведена реставрація хоругви, вона як зразок передової і досконалої роботи київських реставраторів експонувалася на вищих рівнях (у 1982 та 1984 рр., також й у 2013 та 2017 рр.).

На жаль, закоротке свідчення її походження «старі фонди музею» давали можливість науковцям стверджувати тільки те, що цей експонат у фондах музею перебував ще до початку ІІ світової війни. Його атрибуція – «козацьке знамено на оленячих рогах» – була не обґрунтована і викликала певне здивування. А ось лист одного із фундаторів наших музеїв Павла Рябкова від 11 квітня 1910 року до етнографа Федора Вовка, який зберігається у НА ІА НАН України, здається привідкрив завісу цієї таїни.

У цьому листі Павло Захарович, побиваючись за стан козацьких пам'яток на Херсонщині, зазначає, що колишній херсонський єпіскоп Никанор свідомо бойкотує Перевозачанську церкву (знаходилася в околицях м. Берислава). А у цій «цвинтарній церкві я бачив образ Св. Плакиди із зображенням козака із конем. Він був завбільшки в оленячі роги. За наказом Никанора їх зняли і де вони невідомо». Назва цієї церкви пов'язана із місцем колишнього перевозу через Дніпро (ще не зруйнованим штучним Каховським морем), яким у свій час активно користувалися чумаки. Саме до них і мав причетність Павло Рябков, який декілька років там їх досліджував, збирав їх реманент, підготував наукову працю про них та навіть придбав чумацький віз для столичного музею. Трохи пізніше він знову згадує «запорізьку хоругву, на якій зображено Св. Плакиду», маючи надію на позитивну згоду від українського науковця Федора Вовка й київського музейника Миколи Біляшівського на її придбання. Хоча, як бачимо, і не надав більш точнішого визначення назви, оскільки, більш всього, не мав можливості детально її дослідити.

Завдяки тому, що місто зараз має цей експонат, стає зрозумілим – хоругву Павло Рябков із поля свого зору не випускав, вірогідно всього її із часом придбав та доставив до теперішнього Кропивницького. Це було не випадково і виправдано його ідеєю 1913 року про створення музею «загального характеру», а на перших порах – галереї живопису та скульптури. Павло Рябков про місто, яке стало йому рідним, не забував та у такий спосіб зробив йому безцінний дарунок.

Його самопожертва до музейної справи не може не захоплювати. Яскравим прикладом стало те, що в останній рік свого життя, влітку 1926 року, він бере участь у розкопках стародавньої Ольвії (біля м. Очаків). Заради рідного музею звідти привозить кам'яну урну. І, за свідченнями сучасників, у 78-річному віці ледве дотягнув її до свого будинку на руках від залізничного вокзалу, поряд із яким він проживав.

Мисливська хоругва ж, за визначенням сучасної її дослідниці Анни Недлінської, є унікальною і такою, що немає аналогів у жодній музейній збірці України. Вона із двобічним олійним живописом на полотні, яке натягнуте між вітами оленячих рогів. На лицьовому боці зображено покровителя мисливців Євстафія Плакиду, а на зворотному – Домнікію та апостола Якова. Теперечки, із поверненням хоругви до постійно діючих експозицій, ми іншими очима будемо розглядати цей експонат, згадувати подвижницьку працю місцевих краєзнавців, продовжувати пошук відповідей на питання своєї української ідентичності та свого місця у світі.

Павло РИБАЛКО,

заступник директора ЦОКМ 

з обліку і збереження музейних цінностей