СУСПІЛЬСТВО

У кропивницькому музеї матері та діти загиблих воїнів відвідали виставку про Володимира Винниченка (ФОТО)

У літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого міста Кропивницького презентували виставку "Володимир Винниченко: утвердження українськості"

Представлені на виставці матеріали розповідають про життєві і творчі віхи Володимира Винниченка.

У день її відкриття до музею з очільницею ГО «Єдина родина Кропивниччини» Оленою Степанок завітали матері та діти загиблих воїнів, які віддали своє життя за українську державність.

Цікавим було спілкування з кропивницькою художницею Ольгою Коломієць та майстер-клас по виготовленню прикрас, який провела мисткиня.

Довідково: 28 липня 2025 року виповнюється 145 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка.  В історії нашої літератури, як і в історії національно-державного відродження, він – постать виняткова. Ним написано понад сотню оповідань, понад 20 п’єс, філософські праці, близько ста живописних робіт. Винниченкові твори ще до революційних подій 1917 р. були перекладені багатьма мовами.

Майбутній письменник народився 1880 року в Єлисаветграді (нині – Кропивницький). Будинок, в якому побачив світ Володимир, не зберігся. Стояв він на вулиці Солдатській, неподалік від Інгулу і старої фортеці святої Єлисавети. Дитину хрестили у церкві Володимирської Божої Матері (Грецькій церкві), яка й досі стоїть у центрі міста (кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці).

Навчатися Володимира віддали до народної школи (будівля збереглася, знаходиться у провулку Плетеному). Шкільні премудрощі виявилися нескладними. Директор школи переконав батьків, що їхньому синові треба вчитися далі.

Невдовзі Володимир став учнем Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії.         

Документа про закінчення Єлисаветградської гімназії Володимиру Винниченку не видали. Через деякий час він їде до Златополя (нині м. Новомиргород Кіровоградської обл.), екстерном складає іспити в місцевій гімназії і одержує змогу продовжити освіту.

У 1900 році юнак став студентом юридичного факультету Київського університету. Вступив до української студентської громади, згодом увійшов до новоствореної Революційної Української Партії. Життя Винниченка-студента вирувало: прокламації, нелегальна література, виступи перед робітниками, переховування від недремного жандармського ока. Навчатися йому судилося не більше року.

4 лютого 1902 р. В. Винниченка арештували і відправили до Лук’янівської в’язниці. З університету вигнали. Восени забрали на військову службу. У 1903 – новий арешт. Після двох років ув’язнення Винниченко знову у вирі політичної діяльності. У 1906 склав екстерном іспити у Київському університеті. У тому ж році – третій арешт. Відомий меценат Євген Чикаленко вніс за Винниченка заставу. Коли прийшов день суду, Володимир Кирилович вже перетинав австрійський кордон.           

Доба нелегального життя тривала до березня 1917 року. З початком революції Винниченко повернувся до Києва. Спільно з Михайлом Грушевським очолив український національно-визвольний рух, став головою першого уряду Української Народної Республіки. В середині 1918 р. Центральну Раду було розігнано німцями, які натомість встановили гетьманську владу. Винниченко очолив опозицію Павлу Скоропадському. Був створений альтернативний уряд – Директорія, на чолі якого стояли Винниченко і Петлюра.  Після повстання проти Скоропадського, В. Винниченко виходить з Директорії і емігрує до Відня.

У травні 1920 р. Винниченко зважився на відчайдушний крок: прагнучи увібрати більшовизм в українську одежу, поїхав на переговори до Москви, а потім до Харкова. Мав надію, що найближчі соратники Леніна (Троцький, Каменєв) приймуть його «пункти», спрямовані на закріплення прав України. Переговори скінчилися нічим, і у вересні 1920 р. політик назавжди виїхав за кордон. Після кількох різких виступів проти більшовизму, його оголошено «поза законом».      

У 1925 р. Володимир Кирилович з дружиною переїхали з Берліна до Парижа. У 1933 його п’єси зійшли зі сцен театрів, твори більше не видавалися в Україні а ті, що були надруковані раніше, вилучалися з бібліотек.      

У 1934 році подружжя купує напівзруйновану ферму на березі Середземного моря, за тисячу кілометрів від Парижа.

17 років у Мужені, у «Закутку» (так письменник називав свою садибу), – особлива доба в його долі.

Володимира Кириловича не полишала туга за Україною. Порятунком ставало письменництво.

«Знайшов собі нову біду – малювання», – писав про інше своє захоплення Володимир Кирилович.

Винниченко освоював досвід європейського модернізму, захоплювався Пікассо, який довгий час мешкав тут само, у Мужені, Браком й Матіссом, де Кірико і Моранді. Час від часу до «Закутка» навідувалися художники Микола Глущенко з дружиною, Олександр Архипенко, Михайло Жук. Малярська спадщина Винниченка загалом налічує близько сотні робіт. Палітри і пензля він не покидав до самої смерті.

Володимира Винниченка не стало 6 березня 1951 року. Милуючись неповторними фарбами передвечірнього муженського краєвиду, він сказав: «Дивись, яке прекрасне видиво природи!». Це були останні слова в його житті.           

Від Єлисаветграда до Мужена простяглася життєва  дорога Володимира Винниченка.

Винниченко повернувся в Україну і у рідне місто.

У 1990 р. в тодішньому Кіровограді з’явився проспект Винниченка. У 1992 р. на приміщенні колишньої чоловічої гімназії було відкрито меморіальну дошку. У 1993  Кіровоградському педінституту присвоєне ім’я Володимира Винниченка. У 2010 р. на території цього навчального закладу був встановлений пам’ятник Володимиру Кириловичу.

Непроста і суперечлива постать викликає чималий інтерес у багатьох науковців. Відомий письменник-краєзнавець Микола Смоленчук встановив справжнє місце народження нашого земляка. У всіх довідниках місцем народження письменника значилося село Веселий Кут. Завдяки кропіткій роботі науковця, загальновідомим став той факт, що  Винниченко народився саме у м. Єлисаветграді. Цьому дослідженню присвячена праця Миколи Кузьмовиа «Помилка у жандармському циркулярі».

Завдяки листуванню М. Смоленчука з родичами В. Винниченка, які мешкають у с. Бобринка Бобринецького району Кіровоградської області, з’ясувалося чимало подробиць біографії Володимира Кириловича.

Винниченкознавство займало окрему сторінку у творчій біографії знаного літературознавця, доктора філологічних наук, професора, політика і громадського діяча Володимира Панченка. На виставці представлені праці Володимира Євгеновича, присвячені Володимиру Кириловичу.

Творчому і життєвому шляху нашого земляка присвячені літературознавчі праці Григорія Костюка, Миколи Жулинського, Сергія Михиди, Степана Процюка та ін.                     

У літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого зібрано чимало матеріалів, що стосуються життєвого та творчого шляху краянина: фото різних років (починаючи з гімназійного періоду і до останніх років життя у Мужені), копії документів, афіш, які сповіщали про вистави В. Винниченка в українських та світових театрах, газетно-журнальні публікації, присвячені нашому земляку, його твори, видані у 1918, 1928, 1932, 1939 рр., літературознавчі та краєзнавчі праці, присвячені В. Винниченку та багато інших матеріалів. Частина з них представлена на новоствореній виставці.                                                                                      

Намагаючись зрозуміти день нинішній, нам варто знову і знову перечитувати Винниченка. Можливо, деякі відповіді – у творах парадоксального і імпульсивного, непослідовного, але відвертого, чесного з самим собою письменника і політика, українського інтелігента  Володимира Винниченка.

Наталія Мельниченко,

науковиця музею І.К. Карпенка-Карого