ІСТОРІЯ

Микола Гаращенко: Добро не мало права на життя

Кампанійщина, характерна для нас у всі часи, слава Богу не торкнулася такого болючого питання як Голодомор 1932-33 років. Про це думаєш, коли відвідуєш Новоукраїнський районний краєзнавчий музей. Тут зібрано чимало свідчень трагедії, від одного усвідомлення масштабів якої холоне кров. Не віриться, що мільйони людей навмисне морили голодом і водночас відправляли ешелони хліба за кордон, але так було насправді.

Наявна тут експозиція переконливо доводить, що до масового винищення мільйонів людей призвела не посуха, як багато десятиліть переконувала компартійна пропаганда, а людиноненависницька політика сталінського режиму. Це була його відповідь селянству за його супротив колективізації, так званому розкуркуленню.

– Непосильні для селян плани хлібозаготівель були лише замаскованим інструментом влади, яка нещадно морила голодом та гноїла в тюрмах нескорений український люд, – розповідає директор музею Микола Гаращенко. – Ми бачимо, як влада карала тих, хто намагався сказати про непомірні плани, хто допомагав вижити іншим. Добро не мало права на життя. Жорстокість, свавілля, прислужництво, доноси і підлість правили територією пітьми, на яку перетворювалася Україна.

Документи і свідчення очевидців переконують, що на Новоукраїнщині найбільших втрат зазнали села, де беззаперечно виконувались усі вказівки згори. Місцеве партійне керівництво теж перебувало під пильною увагою органів НКВС. До наших днів збереглися рапорти, в яких повідомлялося про їхні висловлювання стосовно обґрунтованості доведених планів хлібозаготівель. У документах Політбюро ЦК КП(б) від 14 січня 1932 року зазначається: «За те, що керівництво Новоукраїнського району, не зважаючи на попередження ЦК, своєю опортуністичною балаканиною про нереальність плану хлібозаготівель та опортуністичною практикою вносило розлад в роботу парторганізацій, ігнорувало роботу щодо мобілізації колгоспних мас, зокрема колгоспного та бідняцького середнього активу на боротьбу з куркулем, що привело до цілковитого припинення хлібозаготівель в районі на протязі останнього місяця, та зокрема, у січні, ударному місяці хлібозаготівель, ЦК ухвалює зняти з роботи РВК т. Гречка та голову КК т. Потоцького…». Тобто з роботи звільнялися ті, хто намагався проявляти людяність та лояльність. Справи проти них не закривалися, а відтерміновувалися. Пізніше ці люди були розстріляні як вороги народу.

У музеї зберігаються свідчення очевидців, зібрані, зокрема, учнями шкіл. З них постають жахливі картини. Траплялися випадки людоїдства, охоплені розпачем батьки везли дітей у місто і залишали їх там у магазинах чи просто на вулиці з розрахунку, що їм не дадуть умерти. Вимирали цілі села, живі не мали змоги ховати померлих.

– А в цей час на залізничній станції під охороною зберігалися тисячі пудів зерна, призначеного для вивозу, у тому числі й за кордон, – продовжує Микола Олексійович.

Нині в багатьох населених пунктах встановлено пам’ятні знаки загиблим від Голодомору, але й досі цілеспрямоване знищення українського народу не названо геноцидом. І це тоді, коли факт політично організованого Голодомору в Україні визнали більше сотні країн світу, а Організація об’єднаних націй (ООН) назвала його національною трагедією українського народу.

…Не забудьмо в День пам'яті жертв голодоморів запалити свічку пам’яті за невинно убієнними, за тими, хто завинив тільки тим, що народився і жив в Україні.

Олена КОМІСАРЕНКО