ІСТОРІЯ

Олексій Сорочан: На війні не думалося, що можеш загинути

Колишній мінометник Олексій Гаврилович Сорочан, житель Федорівки, що в Кіровоградському районі, недочуває. Проте пригаслий слух – це квіточки, бо є ще одна болячка – ноги, які геть не хочуть слухатися свого господаря – і край! Тому пересувається ветеран минулої війни по кімнаті за допомогою ходунків та дочки-пенсіонерки Валентини. Завжди з нетерпінням чекає з Кіровограда на гостини й Галину – свою старшу дочку. А ще радіє трьом онукам та п‘ятьом правнукам.

Він служив строкову, коли почалася Друга світова війна. Навчався у школі сержантів, потім шукав свою військову частину, отримав контузію під час бомбардування електростанції. У складі військ Другого Українського фронту брав участь у низці військових операцій, звільняв землі Молдавії, Польщі, Угорщини, Чехословаччини.

На запитання, який бій запам‘ятався найбільше, Олексій Гаврилович відповів: усі. І згадав запеклі бої у 1944 році на Сандомирському плацдармі. Там треба було штурмом брати кожен опорний пункт німецьких військ. За проявлений героїзм старшого сержанта Сорочана було нагороджено медаллю «За бойові заслуги». Пізніше на його грудях засяяли ордени Червоної зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, ще одна медаль «За бойові заслуги», медалі «За звільнення Праги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Як дорогоцінну реліквію зберігає мій співрозмовник дивом уцілілу в боях характеристику, де, зокрема, мовиться: «Тов. Сорочан О. Г., перебуваючи в окремому гвардійському навчальному батальйоні 9-ї гвардійської роти Десантної Полтавської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії з 23 травня 1944 року по 16 березня 1945 року на посаді командира мінометного відділення, проявив себе як енергійний, дисциплінований, сміливий командир. Так, у боях з ліквідації ворожого угрупування 6 лютого 1945 року зі своїм відділенням переслідував велику групу ворога, знешкодивши
23 гітлерівців та взявши у полон 15 осіб. Раніше тов. Сорочан був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Командир спеціальної роти гвардії капітан Лебедянець».

– Наш батальйон стояв у другому ешелоні під час боїв із гітлерівцями у центральній частині німецького міста Бриг, – згадує про ту операцію ветеран. – Від захопленних у полон двох фашистів дізналися про намір їхньої військової частини чисельністю понад півтори тисячі осіб вийти з оточення. Ми не повинні були цього допустити й пішли в атаку. За сміливість і героїзм мене нагородили орденом Червоної зірки.

Олексій Гаврилович каже, що на війні не думалося, що можеш загинути, він просто виконував свій обов’язок.

З армії демобілізувався аж у 1946 році. Мирне життя розпочав помічником комбайнера, і гордиться, що із сорока п’яти років загального трудового стажу тридцять вісім був механізатором.

У цілому ж не просто склалося його життя. Тяжко хворіє, втратив сина й дружину, з якою прожив шістдесят років, а тому радіє гостям – учням місцевої школи, своїй помічниці Галині Шпаченко, працівникам сільради. А ще мріє зібрати їх усіх на своєму 95-річчі, яке святкуватиме нинішнього року.

Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ
Фото автора та з архіву О. Г. СОРОЧАНА