ІСТОРІЯ

Як викривали культ особи Сталіна

Шість десятиліть тому (в лютому 1956 року) для мільйонів жителів Радянського Союзу сталося жахливе. Вони несподівано дізналися, що обожнюване «комуністичне божество» – «батько народів» товариш Сталін керував країною не так, як треба, був жорстоким, насаджував у країні культ власної особи. Про це публічно заявив не хто-небудь, а наступник Йосипа Віссаріоновича Микита Хрущов у своїй спецдоповіді на ХХ з‘їзді партії…

Про ту далеку подію написано і сказано вже чимало, однак ще не до кінця розвіяно «міфологічний туман». Прояснити деякі обставини і «підводні течії» тієї хрущовської акції дозволяють документи, що зберігаються в Російському державному архіві новітньої історії, багато з яких тривалі роки були сховані під грифом «секретно».

«Сенсаційна» промова готувалася кілька місяців, і в цьому процесі брало участь чимало «головних комуністів» країни. Було створено спеціальну комісію, яка з‘ясувала долю партійного керівництва СРСР, обраного на сумновідомому ХVІІ з‘їзді (більшість із них була репресована). Доказів комісія зібрала більше, ніж достатньо, але ще треба було готувати «партійну громадськість» до такого сюрпризу. Навіть на засіданні Президії ЦК КПРС 9 лютого 1956 року не було єдиної думки з цього питання. Наприклад, Молотов сказав: «30 років ми жили під керівництвом Сталіна – індустріалізацію провели. Після Сталіна вийшли великою партією».
На з‘їзді Хрущов виступав майже п’ять годин. Коли зійшов із трибуни, ведучий засідання М. Булганін запропонував обговорення по доповіді не проводити і запитань не ставити. Делегати схвалили положення почутої доповіді та направили її партійним організаціям для ознайомлення без опублікування в пресі.

Утім із цим ознайомленням почалися непорозуміння. Спочатку хотіли надіслати доповідь лише партійним керівникам високого рангу. Потім все-таки розширили коло «посвячених». Однак для рядових комуністів, комсомольських ватажків та безпартійного активу «на місцях» текст хрущовської доповіді суттєво відредагували. Ще один окремий варіант підготували для зарубіжних комуністичних партій.

Завдяки такій конспірації виникла дивна ситуація: у всьому світі про доповідь чули, але ніхто її не читав. Однак не випадково ж стверджується, що рано чи пізно все таємне стає явним. 4 липня 1956 року американська газета «Вашингтон пост» опублікувала повний текст. Радянські чекісти вияснили потім, як же це сталося. З‘ясувалося, один із американських кореспондентів у Варшаві примудрився, завдяки своїм зв’язкам у польських партійних колах, отримати буквально на годину цю секретну брошуру. Він зробив фотокопію і таємно надіслав своїм родичам, які мешкали в Ізраїлі, а вже звідти текст потрапив у Сполучені Штати.
Тільки після публікації у «Вашингтон пост» Президія ЦК КПРС змушена була вжити конкретніших кроків. З’явилася спецпостанова «Про культ особи і її наслідки» – значно стриманіший документ, ніж сама доповідь.

Випущений із пляшки «джин» вибухнув на весь світ. Комуністичні партії в багатьох країнах світу опинилися на межі розвалу. Люди тисячами виходили з їхніх рядів. Заради власної реабілітації компартійні лідери почали критикувати Радянський Союз і його керівників.

А в СРСР невтомно працював Комітет держбезпеки, відстежуючи прояви небажаної антисталінської активності громадян. І не безпідставно. Наприклад, на закритих парт-зборах штабу морської протиповітряної оборони в м. Севастополі було прийнято таке рішення: «Просити міськком партії доповісти ЦК КПРС про бажання комуністів оголосити Сталіна ворогом народу і скасувати все, що носить ім‘я Сталіна». Міськом партії змушений був пояснювати комуністам цієї парторганізації помилковість прийнятої ними постанови.

У планах радянського керівництва було проведення пленуму, присвяченого ідеологічним питанням. Як свідчать збережені в архіві проекти доповідей, цей пленум готувався як «друга серія» процесу де-сталінізації. Зокрема, маршал Жуков мав повідати, що натворив Сталін у військовій галузі. Однак в останній момент пленум відмінили без пояснень.

У грудні того ж року було підготовлено закритий лист ЦК, присвячений частим антирадянським виступам у країні. І це був справжній зразок «сталінського стилю» – цілі абзаци наче скопійовані із партійних документів 30-40-х років. Лист попереджав про посилення цензури, репресій проти інакодумців. Така ж дивна метаморфоза відбулася і з самим Хрущовим. На прийомі в китайському посольстві 17 січня 1957 року він кілька разів у своєму виступі казав: якою великою людиною був Сталін! Це ім‘я невіддільне від марксизму-ленінізму!

Та, схоже, новий господар Країни Рад все-таки лукавив. Адже тільки з його благословення в СРСР тривав «повзучий» антисталінський переворот – із площ вивозили статуї вождя, з книжкових полиць прибирали томи його праць, перейменовували міста і села, названі на честь «батька народів».

Олександр ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ