ІСТОРІЯ

Борис Слюсаренко: Ми мріяли якнайшвидше потрапити на передову

1 травня своє 90-річчя відсвяткував ветеран Другої світової війни, мешканець Новоукраїнки Борис Слюсаренко (на знімку). З ювілеєм ветерана привітали рідні, представники громадськості та влади. Його нагороджено Почесною грамотою міськради, яку вручив міський голова Олександр Корінний.

На долю Бориса Григоровича випало чимало випробувань. Ось як він згадує про це.
– Наша сім‘я вважалася заможною. У нас була корова, земля, якою нас наділили після революції. Батьки тяжко працювали, зате ми все мали, жили безбідно. І так було аж до розкуркулення. А потім забрали і те, що дали, і те, що батьки нажили. Пригадую, як на воза згрузили все наше збіжжя, зерно, яким ми збирались засівати землю, усі припаси, мамин та наш одяг і залишили нас без жодних засобів до існування. Від безвиході батько наклав на себе руки, а мама ще якийсь час намагалася тримати нас на цьому світі. Вимінявши свою обручку на борошно, вона варила якусь затірку, віддаючи все нам – мені та старшій сес-трі Ліді. Навесні 1933- го і вона померла. Тоді нас забрали до дитячого будинку…
Воювати Борис Григорович пішов у квітні 1944-го, уже після звільнення Новоукраїнки від німецько-фашистських загарбників.
Кілька місяців, проведених у Гороховецьких таборах, де він, як і інші, проходив прискорений курс військового навчання, назавжди залишили в пам’яті ветерана незабутні спогади про неймовірно тяжкий період життя. Вижити в тих нелюдських умовах з постійними виснажливими марш-кидками, фізичними випробуваннями було не кожному до снаги.

– Тоді, в роки війни, в Гороховецьких таборах (Горьківська область Росії) формувалися десятки частин та з’єднань, які в подальшому відправлялись на фронт. Жили там у землянках, – розповідає ветеран. – Спали на дво- та триярусних нарах без матраців та подушок. Теп-лим обмундируванням нас не забезпечували, годували погано, не надавали найпростішої медичної допомоги.

У землянках кишіло клопами та блохами, які жахливо кусались та висмоктували зі змарнованих худих молодих тіл, як нам здавалось, останні краплі крові. Дехто навіть помирав, а решта мріяла якнайшвидше потрапити на передову. Мабуть, тому і з’явилась «народна» назва військового центру «Гороховецькі табори», за аналогією із зовсім іншими таборами.
У таборах Борис Слюсаренко здобув навики мінометника, стрільця та розвідника. Воював аж до повної капітуляції ворога. Серед нагород, що нині прикрашають груди ветерана, – дві медалі «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Відня» та інші.

Олена КОМІСАРЕНКО