ІСТОРІЯ

Акторський дует

Якось один столичний філокартист запропонував мені стару фотографічну поштівку, на якій зображено колоритний акторський дует Марії Малиш-Федорець та Івана Мар’яненка, швидше за все, під час їхньої спільної праці в театрі Миколи Садовського, що розташовувався в приміщенні Народного дому на Троїцькій площі у Києві (тепер там Національний театр оперети). Обоє – непересічні постаті у вітчизняному театральному мистецтві і люди непростої долі.
Марія Малиш-Федорець (Мінченко), українська співачка (мецо-сопрано) й актриса, народилася 2 лютого (20 січня) 1885 року в Ніжині в родині мирового судді. Мати померла під час плогів, а тому батько, залишившись вдівцем з сімома дітьми, зробив все можливе, аби всі його діти здобули середню освіту. По закінченні Ніжинської гімназії Марія брала участь у місцевому аматорському драмгуртку, яким керувала Марія Заньковецька. Одну з вистав з її участю відвідав відомий вітчизняний актор, режисер, антрепренер та тогочасний цивільний чоловік Заньковецької Микола Садовський і запросив аматорку на ролі молодих героїнь до свого колективу – першого стаціонарного українського театру, який він тільки-но організовував. З фактурними і талановитими виконавицями ролей персонажів подібного роду тогочасній вітчизняній сцені не надто щастило, оскільки Заньковецька, Ліницька та інші потужні актриси старої школи, м’яко кажучи, дещо постарішали. І хоча когорта вродливих українських жінок ніколи не рідшала, та далеко не кожній із них судилося стати примою театральної трупи. Вона ж, удостоївшись від критиків та широкої публіки характеристики «жінки-вамп» і прізвиська Марії Другої, і не лише тому, що стала заміною Марії Великій (Заньковецькій) в репертуарних виставах театру Садовського ще від часу його заснування (1906), а й виявилася одним із інтимних захоплень Миколи Карповича...

Наведу дещо протилежні свідчення від Василя Василька (пізніше народного артиста СРСР) – одного з найкращих, як пізніше з’ясувалося, біографів вітчизняного метра: «Будучи дружиною Северина Паньківського, інтелігентного, освіченого артиста, Малиш-Федорець вписала себе в історію закулісного життя як «причина», через яку були остаточно розірвані і без того хисткі на той час підвалини подружніх стосунків між М. Заньковецькою та М. Садовським. Ця «позиція» не зробила її Марією Другою, а лише підкреслила недосяжну моральну і творчу дистанцію між ними. Серйозно (тобто жертовно) любити Миколу Карповича, старшого від неї на 30 років, ця жінка не могла, оскільки тоді треба було взяти в голову всі складні проблеми, якими було сповнене життя великого майстра. Подібна поведінка, або, як сказали б зараз, «життєва позиція» спровокувала історичне відторгнення симпатій до артистки – колег, громадськості, глядачів. Вона посягнула на щастя національної святині і була за це покарана на «довічну недовіру». А ось характеристика від Софії Тобілевич, удови Івана Карпенка-Карого: «Вона була дружиною Северина Федоровича Паньківського, людини широкої освіти. Що ж до неї, то такої освіти в ній не позначалось. Звичайна собі інтелігентна жінка та й годі. Садовському довелося попрацювати з нею багатенько, поки він створив з неї цілком пристойну артистку, котра при своїй зовнішності й голосі вміла завоювати певний успіх у публіки. Статурна постать, виразні риси обличчя, гарні очі. Голос сильний, середнього регістру, дикція чітка й виразна. Правда, в неї не було тієї теплоти й жіночої лагідності... Голос у неї був настільки сильний, що вона успішно виконувала партію Юнони в опері «Енеїда».

1920-го, коли Садовський уже був в еміграції, Марія вийшла заміж за скромного вокаліста Івана Миколаєнка. По Жовтневих подіях-1917 сторонилась серйозних театральних колективів, виступаючи здебільшого на випадкових сценах. Від 1945-го триває німецька таборово-театральна епопея Марії та Івана в англійській зоні окупації, спочатку в Богторні (1945 – 1947), потім в таборовому театрі «Ренесанс» міста Райне (1947 –1950), організованому видатними митцями Григорієм Маньком (уродженець Єлисаветграда, талановитий актор, драматург, учень Марка Кропивницького) та Михайлом Тагаєвим.

Потім була Австралія, де у Мельбурні Марія отримує змогу грати на сцені Театру імені Леся Курбаса (1953, режисер С. Крижанівський) та засновує Музично-драматичний театр-студію при Об’єднанні демократичної української молоді, ставить «Наталку Полтавку», «Майську ніч» і «Сватання на Гончарівці». Померла 8 квітня 1960 року у віці 75 років.

А ось офіційна частина славної біографії іншого відомого актора зі старої поштової картки Іва?на Олекса?ндровича Мар'я?ненка (Петлішенка). Народився 28 травня (9 червня) 1878 року на хуторі Сочеванов, що поблизу села Мар'янівки (тепер Бобринецький район). З 1895 по 1898 роки разом зі своїм молодшим братом Марком Петлішенком (1880 – 1938) розпочав працювати у трупі рідного дядька – Марка Кропивницького, котрий взяв на себе обов’язки з опіки над обома юними небожами. Потім були інші трупи, інші театри, адміністративна і викладацька робота. З-поміж його найпомітніших учнів – народні артисти СРСР Василь Василько, Іван Козловський, Борис Романицький, Наталія Ужвій, народний артист України Іван Кравцов (до останніх днів життя працював у театрі імені М. Кропивницького).
Доля Івана Мар’яненка виглядає напрочуд гладкою і щасливою, особливо на тлі біографії Марії Малиш-Федорець, але то лише на перший погляд. 1937-го заарештовано його брата Марка, який вже наступного року загинув на засланні. За сталінського режиму всіх заарештованих за політичними звинуваченнями, було прийнято вважати «ворогами народу», і це клеймо автоматично розповсюджувалося на всіх близьких родичів репресованого. Вони одразу ж потрапляли в «розробку» до енкаведистів, а це і постійне спостереження, і доноси.

Володимир МОГИЛЮК
На листівці – дует Мірії Малиш-Федорець та Івана Мар’яненка.