ІСТОРІЯ

Уродженець Кіровоградщини – український воїн і польський академік

Уперше це незвичне прізвище я почув від незабутнього Леоніда Куценка, котрий постійно переймався питанням, скільки ще славних імен уродженців Кіровоградщини не знаємо.

Потім потрапило воно мені на очі, коли гортав не одну із кримінальних справ ГПУ-НКВД-КГБ на багатьох жителів села Глодоси Новоукраїнського району, учасників Української революції 1917-1921 років.

До речі, цього року про Юрія Корогоду варто згадати не тільки у зв’язку із 100-літтям Вільного козацтва та Українською революцією. Виповнюється також четверть віку від дня його смерті в Кракові. Власне, для того щоб написати ці слова, в пригоді стало недавнє відкриття пам’ятника Юрію Горлісу-Горському в Розумівці, де з автографом легендарного Романа Коваля придбав книгу «Подєбрадський полк» Армії УНР…», що побачила світ у серії «Видатні українці».

Цікаво, що за епіграф до першого тому цієї книги про вояків українських збройних формувань, які в еміграції мали відношення до Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина, 1922-1932), взято саме слова хорунжого 14-го полку низових запорожців ім. гетьмана Павла Полуботка 1-ої Запорозької дивізії Армії УНР Юрка Корогоди: «Згубивши у визвольній боротьбі за самостійність рідного краю родину, все те, що було придбано дідом і прадідом десятками років, був задоволений ти, що для Батьківщини зробив усе, що міг, міцно вірю, що наслідок нашої праці і наших жертв у скорому будучому – це ненька Україна».

Отож, Юрій Савкович (як він себе сам називав) народився в Глодосах Єлисаветградського повіту 20 квітня 1900 року в сім’ї Сави Онохрейовича (так записано у «Власноручному описі життя») і Ганни Никифорівни. Закінчив місцеву двокласну міністерську школу (1914) та Глодоську вищепочаткову школу (1916). Вступив до Херсонської середньої сільськогосподарської школи. Не закінчив навчання, бо «не міг зоставатися пасивним до того великого національного визвольного руху, який почався».

Вважав за доцільне «забути свої персональні інтереси, а взяти зброю в руки». Звідки все це в ньому? Від батька, котрий «працював на шляху національно-культурного розвитку». А ще серед подальших натхненників патріотизму називає «голову Єлисаветградського кредитного союзу кооператорів П.Г. Бідненка». «Свідомо вступив до лав Вільного козацтва, аби прийняти участь у боротьбі проти окупантів Батьківщини, проти москалів».

У часи Гетьманщини переїхав до Єлисаветграда, де вступив на піврічні інструкторські курси при Єлисаветградському кредитному союзі кооператорів, в якому рівно час і працював. У 1918 році за наказом Гетьмана для несення вартової служби в Єлисаветгаді був заснований Український окремий курінь», куди ввійшла й шкільна молодь, в т.ч. й Юрій Корогода.

Згодом, при Директорії, підрозділ «розгорнули в окрему Єлисаветградську бригаду», котра з Українською Армією відступала на Захід. Наш земляк брав участь в боях з більшовиками, «які насували на Україну чорною хмарою». Під Балтою потрапив у полон, але втік. «Побитий і змучений ворогами» лікувався й переховувався з місяць вдома, в Глодосах. Втім, коли в 1919 році спеціально присланий в село колишній член Трудового союзу глодощанин Фока Мелешко підняв «велике повстання, яке за тиждень охопило Єлисаветградський та Уманський повіти», Корогода знову опинився у лавах повстанців, а через три місяці – Української Армії, точніше, 5 Київської селянської дивізії генерала Вовка. У жовтні в боях під Монастирищем – поранений, але невдовзі брав участь в боях з білогвардійською Добровольчою армією.

Пізніше, «аж до відходу на чужину», в дивізії Андрія Гулого-Гуленка. На початку 20-х працював на фільварку коло Кракова, де, крім іншого, отримав знання польської мови й літератури. Була й тяжка праця на вугільних шахтах. Втім, мрія про вищу школу – долаючи неймовірні труднощі – здійснилася зі вступом до Ягелонського університету в Кракові, а згодом і навчанням в Українській господарській. академії в Подє¬¬брадах (Чехо-Словаччина, 1930).

У наступні роки Юрій Корогода працював у Державному науковому інституті сільського господарства в м. Пулави (Польща, 1930–34), головним агрономом у фірмі Е. Фріде (1934–58), викладачем вищих землеробських шкіл у Вроцлаві (1946–51) та Любліні (1955–70), керував Інситутом вирощування рос¬¬лин у Радзікуві поблизу Варшави (1951–59). Вивів низку овочевих, кормових і промислових рослин.

Ми про нього маємо пам’ятати, як про патріота-земляка, нагородженого Хрестом Симона Петлюри, поляки пам’ятають як вченого-агронома й селекціонера, професора й члена Польської академії наук.

Федір ШЕПЕЛЬ