ІСТОРІЯ

Наш край у документах доби Хмельниччини

Протягом останніх двох років зусиллями доктора історичних наук та доктора богослов’я о. Юрія Мицика побачили світ три об’ємні томи «Джерел з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр.». Зібрані впродовж десятиліть науково-пошукової діяльності в книгозбірнях та архівосховищах різних країн, матеріали мають надзвичайну цінність для дослідників минувшини, в тому числі для краєзнавців.

Так, десятки документів стосуються першої знаменитої перемоги Богдана Хмельницького на Жовтих Водах, події завершального етапу якої історики пов’язують із теренами Олександрійського району. «Про те, що діється в Україні», розповідається, зокрема, у польськомовному листі невідомого від 9 травня 1648 року, написаному в таборі над Тясмином. Поразку поляків він пояснює тим, що Річ Посполита має «панів гетьманів двоє, а війська мало». «Нашим дуже шкодив пил, – йдеться в іншому документі, – бо один другого не бачив… біля Княжих Байраків всю свою лють орда й козаки виявили. Тепер влітку при Дніпрі козак як качка на воді».
Немало тогочасних джерел стосується й міста Крилова, котре в наші дні згадується дотично до історії Світловодська. Наприклад, у повідомленні ігумена Яна Чолганського князю Домініку Заславському про військо, котре «пішло громити Хмельницького», детально розповідається, як останнє «вийшло з Крилова 25 квітня», як рухалося до Княжих Байраків та Жовтої Води, про перипетії битви та здобуття козаками «королівського прапора» .

Про події «між Бугом і Дніпром» (до речі, надзвичайно вживане словосполучення періоду Хмельниччини!) у червні 1648 року йдеться в листі молдавського дипломата Юрія Кутнарського та багатьох інших документах подальших років визвольної війни українського народу, пов’язаних з іменами Івана Богуна, Данила Нечая та інших сподвижників славного гетьмана. А про перехід Бугу «якимось Кривоносом», який «всю Україну підняв», і як «брацлавський воєвода наполегливо працює над тим, щоб Хмельницького привести до миру», а «татар до Синіх Вод відправити», – мовиться в листуванні невідомих шляхтичів. Пересування татар «за Синю Воду під Торговицю» фіксує й інший тогочасний документ. Ще раз про Торговицю (Новоархангельський район) згадується в листі М. Собеського до матері: «…Хмельницький став на Торговиці». І підпис: «У Вінниці, у день Божого Тіла (30.V). Слухняний син і покірний слуга…».

Чорний ліс згадується в конфесаті Івана Мацкевича за червень 1649 року. З цього протоколу допиту полоненого українського повстанця випливає, що тоді на території сучасної Знам’янщини або Олександрівщини зосереджувалося чимало козацьких союзників – татар. «Татарин і козак разом ходять аж страх», – казали недруги. Власне, документи зі схожим змістом, характерні для періоду чи не всієї війни.

А ось про Бірки, які нині розташовані на околиці Олександрівки, дізнаємося з відписки путивльського воєводи Федора Хілкова від 13 червня 1652 року. Йдеться про те, що Богдан Хмельницький 12 травня виїхав з Чигирина «зі своїм полком до урочища Борки». А вже наступного – «вниз рікою Тясмин». По дорозі заїжджав «до татар» («Приятелю мій добрий, запорізький гетьмане! …давайте відсіч неприятелеві і прошу, щоб ви не бавилися пияцтвом…» – з листа кримського хана до Хмельницького) і повернувся до свого обозу під Тарасівкою з вісьмома мурзами. Туди ж прибули полковники корсунський, канівський, черкаський.
У листі «невідомого до невідомого» за 1649 рік, де йдеться про пересування татарських загонів Молдовою й Україною, згадується й село Гайворон. Втім, офіційною датою заснування теперішнього райцентру вважається ХVІІІ століття. Тож ішлося, очевидно, про інший населений пункт.

Про увічнену в народній творчості й поезії Тараса Шевченка Чуту («Не славная Чута/ Густими дубами,/ А славнішая Чута/ З Низу куренями./ А й у Чуті, в лісі,/ Козаки гуляли…» та поселення на Інгульці (Олександрійщина) дізнаємося з об’ємного заповіту обозного Війська Запорізького Івана Волевача (1654 р.).

Додамо, що в сотнях різномовних документів, котрі з’явилися з-під пера поляків, литовців, німців, італійців, французів та ін., і які наведено в згаданих «Джерелах…», постійно вживається термін «Україна». І жодного – «Росія». Просто не існувало в природі в середині ХVІІ століття такої держави. Зате згадується Москва, Московія або «Московское государство». До речі, на той час Москва називала козаків черкасами, а гетьмана Хмельницького – «енерал Хмелники». Це до того, що «Джерела…» ще й доволі актуальний багатотомник, дуже корисний для хворих на всю голову «путінськіх лєтопісцев», які «чужої держави прагнуть, а своєї спокійної - ні»! Втім, хай тремтять казкарі Дикого Поля: на черзі четвертий том справдешньої історії про те, як «вся Україна повстала»!

Федір ШЕПЕЛЬ