ІСТОРІЯ

Цар і балерина: скандал довкола історичної стрічки

У Росії набирає обертів скандал із показом кінострічки «Матильда» — фільму про стосунки цесаревича Миколи та балерини Матильди Кшесинської.

Кшесинської.Здавалося б, звичайне кіно, пересічне культурницьке явище! Але в Росії воно перетворилося на релігійний, політичний і мистецький скандал усього минулого року! А тепер про «Матільду» та її головного героя, прирівняного до лику святих, із суто української точки зору…  

Ось що думає з цього приводу  доктор історичних наук, професор, протоієрей Юрій Мицик.
   

«Усі вже зрозуміли, що йдеться про царя Миколу ІІ, якого канонізовано РПЦ разом із сімейством в 2000 р., і балерину Матільду Кшесинську, які мали у 1892-1894 рр. палкий роман. Про цей роман режисером Олексієм Учителем знято художній фільм «Матільда», який викликав обурення в чорносотенних колах, де особливо відзначилася депутат (!) російської Думи Поклонська,  яка взагалі схильна до клікушества. Вони домагаються заборони демонстрації фільму, влаштовують мітинги й демонстрації, навіть вибухи…..     

Здавалося, що тут особливого. У спадкоємця престолу (ще не царя!)   був роман  з зіркою балету.  Не будемо торкатися Кшесинської. Ця маленька жінка (зріст 153 см.) була прима-балериною імператорських театрів,  танцювала на сцені  Маріїнського театру 27 років, мала після цесаревича Миколи зв’язки  з деякими іншими високопоставленими персонами, а після жовтневої революції емігрувала з сином у Францію, де була викладачем в балетній школі. Вийшла заміж, відзначалася спокійним характером (ніколи не підвищувала голосу на учениць), прожила довге життя (99 років), померла у 1971 р. і була похована в Парижі.  

Щодо царя, то тут набагато складніше. Микола ІІ був позбавлений притаманної багатьом жадоби влади і якби не рання смерть його батька Олександра ІІІ можливо він і не став би монархом. В його діяльності можна знайти ряд позитивних моментів. Але чи достатньо цього, щоб визнати його святим? Адже не за  успіхи в політичній кар’єрі людина канонізується, визнається святою!  Та власне Микола ІІ не добивався успіхів в політиці, він не відзначався військовими талантами, хоча й мав відповідну освіту і мав широке поле до цієї діяльності (був Верховним головнокомандувачем російської армії у Першій світовій війні). Цар і члени його сім’ї  іменуються страстотерпцями  і в такій якості були визнані святими.    

Почну з особистої думки.  Мені жаль царицю Алісу та її дітей, слуг, що були розстріляні з наказу Леніна й Свердлова тільки за те, що вони належали до царської сім’ї або були близькими до неї. А Микола ІІ заслуговував принаймні на справедливий суд. Але на момент страти 17 липня 1918 р. він  майже рік був не царем, а громадянином Романовим, бо в лютому 1917 р. відрікся від престолу. Ще й за сина розписався. Таким чином «помазаник Божий», «страстотерпец» сам порушив Божу волю і свою ж клятву! Тут ситуація подібна до тієї, в яку потрапляють самогубці. Перейдемо до загальновизнаних фактів. Разом з Романовими були розстріляні їх слуги (троє як мінімум) і лікар Боткін.

Чому ж їх не було канонізовано РПЦ? Чому не канонізовано п’ять тисяч киян, яких вбили червоноармійські бандити Муравйова? Вони вбивали ж часто зовсім невинних людей, наприклад   тільки за те, що жертва говорила українською мовою. А в цілому скільки було забитих «червоними» в тогочасній Україні та й взагалі в колишній Російській імперії? Може й їх оптом канонізувати?   У біографії Миколи ІІ є такі моменти, що аж ніяк не свідчать про його святість.

Якраз його роман з балериною є малозначущою  подією і якби цей епізод не роздмухували Поклонська і Ко, то навряд би він привернув би до себе увагу громадськості. Ми ж знаємо, що у хрестителя Русі князя Володимира  були десятки, якщо не сотні наложниць, але це не зашкодило його канонізації у першій половині ХVІІ ст.  Адже ці зв’язки були у нього тоді, коли він був язичником, а охрестившись і взявши шлюб з дочкою візантійського імператора Анною, він порвав з цим минулим і був вірним дружині до смерті. Якщо ж говорити про Миколу ІІ, то роман з Матільдою був ще до його царювання і тільки заручини  з німецькою принцесою Алісою призвела до розриву з балериною.   

А ось «цікаві» особливості характеру Миколи ІІ. Вже під час коронації сталася трагедія на Ходинському полі: 18 травня  1896 р. у неймовірній давці загинуло понад 1400 душ, а понад 900 опинилося в лікарнях  з травмами різного ступеня тяжкості. Ця трагедія і в наші дні вражає  своїми масштабами. А що цар? Незважаючи на прохання відмінити святкування, поїхав вальсувати на бал! Не випадково поет Костянтин Бальмонт сказав пророчі слова «Кто начал Ходынкой, тот кончит встав на эшафот».     

Ось Цусима. В цій морській битві російський флот зазнав катастрофічної поразки від японського флоту, маса моряків загинула (для тих хто цікавиться рекомендую роман O. C. Новикова-Прибоя «Цусима»). А що цар? Зітхнув і пішов далі грати в теніс…Даремно було чекати від нього якогось співчуття, навіть про око. Тому до його титулу народ додав іронічне-зневажливе «князь Ходынский і Цусимский». А ось кривавий тиждень 1905 року. 9 січня на різдвяних святцях (!) маси петербурзьких робітників пішли мирною маніфестацією до царя. Несли не тільки петицію. Несли й ікони, хоругви…У відповідь залпи з рушниць. Загинуло багато дітей, які тільки дивилися  на процесію. Кажуть, що цар особисто не віддавав наказу про розстріл. Нехай так. Але ж ухвалив план урядових репресій,  не звелів  розслідувати цю трагедію і покарати винних. Не випадково за це  Миколу ІІ прозвали «Кривавим», а трагедія 9 січня стала приводом  революції 1905-1907 рр.    

А ось трагедія  на Лені 1912 р. Робітникам-старателям, в т.ч. жінкам, яких було майже 50% робітників, (були й діти!), дали на обід гниле й червиве м'ясо.  Коли ті обурилися жахливими умовами праці (гниле м'ясо стало останньою краплею) і рушили на демонстрацію  протесту, у відповідь війська відкрили вогонь. Загинуло понад 250 душ, багатьох поранили. Ця подія викликала хвилю обурення по всій імперії  і стала початком нового революційного піднесення. Головного винуватця розстрілу ротмістра Трєщенкова розжалували і на цьому пошуки винних припинилися. Цар видно  був зайнятий своєю улюбленою справою: як і його батько він полюбляв випити й добре випити. Але додав і інші свої грані «святості». Він  був природжений «догхантер»: вистрілював собак, кішок, ще й ворон і вів при цьому щоденник трофеїв. Всього за цим щоденником він вбив близько 10 тисяч собак, стільки ж кішок. Про ворон я вже мовчу.    

А відвертий антисемітизм Миколи ІІ! А симпатія царя і його дружини до сумнозвісного пройдисвіта Распутіна! А цар навіть клопотався, щоб того висвятили в священики! Однак єпископ Гермоген вигнав Распутіна, коли той прийшов до нього, і побив його хрестом, а митрополит Антоній (Вадковський) та єпископ  Феофан скаржилися на Распутіна  Синоду, навіть звинувачували у хлистівській єресі.   

Не буду розводитись про реакційну політику царя та його міністрів. Скажу тільки, що за Миколи ІІ, як і за його царів-попередників ХІХ ст.,  українська мова заборонялася в школах і державних установах, заборонялася «Просвіта», а Галичина зазнала «прєлєстєй русскага міра» в 1915 р.: заборона політичних партій, українських організацій, закриття українських шкіл і бібліотек, депортації і т.д. (тут Микола ІІ був предтечею Йосифа Скорпіоновича Сталіна).  То як же можна було канонізувати людину, яка зовсім не відповідає церковним  критеріям святості?   

Не випадково в РПЦ довгенько зволікали з цією канонізацією (в основному правда через те, що належність останків до царя і його родини викликала серйозні дискусії).  Але в РПЦ канонізують не за святість, а по державній потребі. Треба було расейському флоту покровителя, нате вам адмірала Ушакова. 

Зараз обговорюється проблема покровителя армії (пропонується святий Суворов). От біда - кібервійська лишаються без свого святого! Може підійде на цю роль Катерина ІІ, яка наприклад входила у вівтар царськими вратами, а за її наказом було ув’язнено й замучено українця-єпископа,  святого Арсенія Мацієвича (замурований в кам’яному мішку  розміром 3х2 метри)? Може Петро ІІІ, котрий показував дулі  священику, який підносив Євангеліє?  А ще на черзі Сталін, кого в  Росії вже почали малювати на іконах. Пропонують й Івана Грозного. Ознакою його «святості»  видно є сотні тисяч вбитих православних, в т. ч. й особисто цим царем – садистом, який вбив навіть власного сина і святого митрополита Филипа Количова. А там далі – святий Путін…Адже він скаже «Нада!» і РПЦ відповість «Єсть!»…