ІСТОРІЯ

Віктор Щербина: Гіталов був і є маяком, на який слід рівнятися

11 лютого Верховна Рада прийняла перелік пам’ятних і ювілейних дат, які відзначатимуться на державному рівні нинішнього року. Серед них – і 100-річчя з дня народження нашого земляка двічі Героя Соціалістичної праці Олександра Гіталова. Він був одним із символів свого часу, людиною-легендою.

Ті, кому випало працювати з ним пліч-о-пліч, відзначали його виключну працелюбність і чимало людських чеснот. Сьогодні виникає запитання: а чи не залишити Гіталова радянській епосі, яка закінчилася в 1991 році? Нинішні покоління, майбутнє нашої країни, орієнтуються на нових героїв, серед яких немає місця трактористу чи комбайнеру. Канули в Лету й колгоспи, яким потрібні були маяки на зразок Олександра Васильовича. То як бути?

Своїми думками з цього приводу газета запропонувала поділитися Віктору Михайловичу Щербині, якому випало не раз зустрічатися з Гіталовим по роботі.

– Вікторе Михайловичу, як ви познайомилися з Гіталовим?

– Ну, я чув про нього ще зі шкільних років, а потім, працюючи на радянській і партійній роботі, зустрічався з ним, часто разом брали участь у різних заходах. Сприяла нашим зустрічам і республіканська школа передового досвіду, куди ми на навчання направляли механізаторів. До речі, через цю школу пройшло дванадцять тисяч чоловік – уявляєте, яке навантаження було на Олександра Васильовича, котрий, окрім бригадирства, був ще депутатом Верховної Ради СРСР, регулярно проводив прийом громадян, допомагав вирішувати багато господарських питань і для свого Новоукраїнського району, і для області! Але якщо чесно сказати, коли я вперше побував у його тракторній бригаді, вона мене не вразила, мені здавалося, що вона мала б бути значно кращою. Хоч порядок помітний був усюди. Часто я приїздив до нього, коли вже працював секретарем обкому по сільському господарству. Олександр Васильович, будучи людиною від землі, висловлювався по-простому, багато його фраз стали відомими. Мені запам’яталося, як він казав, коли щось у людей не клеїлося: «От вам бригадира завжди бракує! З’явився бригадир, і діло відразу пішло». Глибокий зміст цієї фрази постійно підтверджувався на практиці – часто люди чекали чиїхось вказівок.

– Він був гарним організатором, але ж і техніку досконало знав. Відомо, як перебуваючи на практиці в американського фермера Гарста, відремонтував трактор, який заглох у загінці, чим подивував тамтешніх спеціалістів, бо за їхніми канонами тракторист мав тільки управляти технікою.

– Відомий і інший подібний факт із його біографії. Коли він повертався з фронту, за селом натрапив на трактор, що вийшов із ладу. Його так і залишили в загінці. І ось Олександр Васильович підкочує рукава гімнастерки й починає ремонтувати. Відремонтував, сів за штурвал і не пішов додому, аж поки не наорався вволю. Він чудово розбирався в техніці, хоч закінчив всього лиш курси механізаторів.

– Ходять чутки, що перший раз, у 1948 році, він отримав звання Героя випадково…

– Ні! Насправді було так. Сорок шостий рік видався найпосушливішим з усіх попередніх п’ятдесяти років. Вродили лише гарбузи, а від них, казав Олександр Васильович, ноги пухли. Я дивився статистику: Кіровоградщина тоді зібрала в середньому по 4,2 центнера зерна з гектара. До того ж засіяли всього 80 відсотків довоєнної площі. Валовий збір становив 360 тисяч тонн, тоді як сьогодні – три і більше мільйони тонн. Очолювана Гіталовим тракторна бригада виступила ініціатором змагання за найкраще використання техніки. Було підписано договір із відомою трактористкою Пашею Ангеліною. В області почин Гіталова підтримали 100 бригад. Тобто з цього почалося. У 47-му році тракторна бригада Олександра Васильовича отримала по 23 центнери зерна з гектара, в цілому по області урожай становив 12,7 центнера, тоді як по республіці – 10,6 центнера. А першу Зірку дали йому за те, що на площі, здається, 165 гектарів він виростив по 22,4 центнера зерна з гектара. Всі механізатор тракторної бригади були нагороджені – 24 чоловіки.

– Другу Зірку він отримав у 1958 році. Розповідають, що нібито Хрущов помилково назвав його прізвище серед двічі Героїв…

– Не думаю, що Хрущов міг помилитися – він знав Олександра Васильовича. В Указі Президії Верховної Ради СРСР чітко вказано, за що: за видатні успіхи в справі отримання високих і стабільних урожаїв технічних і зернових культур і так далі.

– Як Гіталов ставився до цих нагород?

– Він ніколи не хизувався, що він двічі Герой. Він був простим, доступним, чуйним і мудрим.

– Мені розповідав один колишній партійний працівник із того округу, де обирався Гіталов депутатом, як в одному з районів звільнили бібліотекарку, вирішивши, що вона нібито хвора на шизофренію. Вона поскаржилася Гіталову. Той запрошує керівників. Вони йому пояснюють, чому так сталося, і Олександр Васильович їм каже: «Знаєте, скільки я таких хворих бачив у міністерствах? Там їх половина, так що треба поновити жінку на роботі». І поновили, тим більше, що хворобу визначали, як кажуть, на око.

– Він дуже добросовісно ставився до депутатських обов’язків. Жодна скарга, жодне звернення не залишалися без уваги. Часто його просили купити в Москві якісь рідкісні ліки, і він цим займався. Я запитав його, а що він, якщо не секрет, везе у Москву. Він сказав: жодного секрету немає, везу наші паляниці. Про ці паляниці знали і міністри, і космонавти і замовляли тільки їх.

– Мені розповідали, як Гіталов «вибивав» для Новоукраїнки нову друкарню. Поїхав разом із тодішнім редактором до міністра. Секретарка побачила сільських дядьків і каже: «Вас міністр не прийме – він зайнятий». А Олександр Васильович: «Мене він прийме». І знімає плащ, а під ним – дві Зірки Героя…

– Олександр Васильович для себе ніколи нічого не просив у влади, все – для людей. «Вибив» не тільки друкарню, а й Будинок культури в райцентрі, чимало інших проектів.

– Гіталов і кукурудза…

– Це цікава тема. Якось в області узимку загинули озимі на значній площі. Щоб урятувати ситуацію із зерновими, вирішили посіяти кукурудзу. Намітили зібрати не менше мільйона тонн. Зібрали по 40 центнерів з гектара, а на окремих площах в Новоукраїнському та інших районах – по 140 центнерів із гектара в качанах. Газети пишуть, розповідає радіо. Дзвонить нам Федір Трохимович Моргун, перший секретар Полтавського обкому партії: «Правду говорить наше радіо?». Я йому кажу: «Хіба наше радіо може говорити неправду? Тільки правду». Він засміявся і попросив прийняти їхню делегацію . Зрозуміло, що потрапили й до Гіталова, а той: «Ой біда в нас!». Усі здивувалися: що за біда? Олександр Васильович пояснює: немає де зберігати кукурудзу, бо нею вже все зайняли, а зібрали тільки половину площі. Він умів вирощувати кукурудзу.

– Гіталов справді неординарна людина, але він представник тієї епохи, що відійшла в минуле…

– Це так, але в чому цінність його для нас і майбутніх поколінь? У його трудолюбстві. Він був і залишається маяком, на який слід рівнятися, де б і ким ти не працював. Головне, не забувати про нього, і допомогти в цьому усім нам має підготовка та відзначення столітнього ювілею з дня його народження в травні нинішнього року.

Валерій М‘ЯТОВИЧ