СУСПІЛЬСТВО

Володимир Фільштейн: «Справу Шамшура» фабрикували конкретні особи, але прокуратура вперто не хоче їх притягати до відповідальності

Сталінсько-вишинська прокуратура не зазнала бодай найменших змін у незалежній Україні, а відтак діяла всі ці роки як репресивна машина замість відстоювання і захисту законних прав та інтересів держави і її громадян. Вона вимагала дотримання законів від інших і не дотримувалась їх сама. Навіть сьогодні, напередодні реформи, яка мало кого з нинішніх прокурорів залишить на своїх посадах, прокуратура продовжує чинити беззаконня, яскравим підтвердженням чому є так звана справа Шамшура.

Молодого, здібного начальника сектору кримінального розшуку Компаніївського райвідділу внутрішніх справ Миколу Шамшура на початку 2011 року звинуватили в тому, що він, зловживаючи своїм службовим становищем, у листопаді 2010 року порушив інструкції з конвоювання затриманих і заарештованих осіб, чим завдав шкоди державним інтересам. Слідчий прокуратури, котрий розслідував кримінальну справу, ще на початку мав би закрити її, адже М. Шамшура не повинні були взагалі залучати до конвоювання, оскільки він не проходив спеціального навчання і не складав заліку. До відповідальності треба було притягати начальника райвідділу міліції, який включив лейтенанта до складу конвою і навіть не забезпечив його табельною зброєю та спецтранспортом.

М. Шамшура звільнили з внутрішніх органів і примусили протягом кількох років доводити, що він не винний. При цьому працівники прокуратури підробили деякі документи, аби тільки було по-їхньому, примушували суди виконувати їхні вказівки. Та скільки б не чинилося неподобство, колись і йому приходить край. Так сталося і в даному випадку. У грудні минулого року апеляційний суд повністю виправдав М. Шамшура, а нещодавно і Вищий спеціалізований суд, розглядаючи касаційну скаргу «принципової» прокуратури області, підтримав позицію апеляційного суду. Та ставити на цьому крапку ще рано, бо ще треба поновити М. Шамшура в порушених правах та притягти до відповідальності фальсифікаторів, адже вони можуть продовжувати калічити чиїсь долі. Саме про це наша розмова з адвокатом Володимиром Фільштейном, який доклав чимало зусиль для відновлення справедливості.

– Володимире Леонідовичу, давайте згадаємо основні моменти фабрикування «справи Шамшура», можливо, це прислужиться тим нашим громадянам, котрі теж змушені доводити, що вони не винні.

– Прокуратура розуміла, що не можна притягти Миколу Шамшура до відповідальності, не довівши, що конвоювання затриманих і заарештованих осіб входило до кола його обов'язків. А він не проходив спеціальної підготовки, не складав заліку на знання інструкції, як того вимагає наказ МВС № 60 дск від 20 січня 2005 року. І ось прокуратура, замість покарання тих, хто незаконно долучив його до конвоювання заарештованого за вчинення вбивства, вдалася до фальсифікації. Прокурор Компаніївського району М. Зінов'єв під час розгляду справи Компаніївським районним судом особисто попросив долучити до справи фотокопію відомості, з якої нібито видно, що Шамшур залік складав. Копія викликала в нас сумнів щодо своєї достовірності (пізніше спеціалісти підтвердили її виготовлення шляхом фотомонтажу), й ми заявили клопотання про призначення експертизи. Почувши це, прокурор вихопив так звану копію з рук судді, заявивши, що він не вимагає долучення її до матеріалів справи. Здавалося, що після цього згадана копія відомості вже ніколи не з'явиться в матеріалах справи, але прокурорські працівники не з тих, хто так легко здається. Зазнавши тоді невдачі, вони долучили фотокопію до матеріалів кримінального провадження пізніше, коли було розпочато незаконне кримінальне провадження за новим Кримінальним процесуальним кодексом України. Ми звернули увагу слідчого на те, що фотокопія не є оригіналом, а тим більше носить ознаки підроблення, але він сказав: хай ці обставини з’ясовує суд.

– Але ж справу ще раніше було закрито!

– Так. Апеляційний суд Кіровоградської області не погодився з обвинувальним вироком Компаніївського районного суду, скасував його, а справу направив на додаткове розслідування. Не маючи в своєму розпорядженні документів, які б підтверджували, що до кола повноважень Шамшура входило конвоювання затриманих та заарештованих осіб, слідчий прокуратури Ожог С. В. прийняв абсолютно законне, обґрунтоване і справедливе рішення про закриття кримінальної справи за пунктом 2 статті 6 КПК України, що діяв на той час. Тобто за відсутністю в діях Шамшура ознак складу злочину. Проте вже через місяць, у січні 2013 року, скориставшись тим, що набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс, прокуратура внесла відомості про нібито скоєне Шамшуром кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудового розслідування.

– Не скасувавши постанови слідчого про закриття справи?

– Це нас неабияк здивувало. Свого часу мені випало попрацювати в одному з посольств України на Близькому Сході, і я переконався, що правоохоронні органи демократичних країн, зокрема органи слідства, а також прокуратура й суди, не ставлять перед собою за мету отримати тільки обвинувальний вирок. У них на першому місці – встановлення об’єктивної істини. Якщо доказів вини немає, справа закривається, людині повідомляють про її реабілітацію і вибачаються за моральні незручності. У нас такого немає. Що було далі зроблено прокуратурою по «справі Шамшура»? Усупереч вимогам наказу Генерального прокурора, не скасувавши постанову про закриття кримінальної справи, як я вже сказав, ті ж самі відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і все почалося по новому колу. Ось тоді ми й помітили, що в матеріалах кримінального провадження, як не дивно, опинилася згадана раніше фотокопія відомості, що її колись вихопив прокурор району з рук судді. Але найбільше нас цікавило, як прокуратура обійде не скасовану постанову про закриття справи.
«Секрет» відкрився при розгляді матеріалів провадження в Бобринецькому районному суді. Готуючись до дебатів, ми вкотре уважно вивчили кожен документ і встановили, що постанова, копія якої була в нас з «мокрою» печаткою та оригінальним підписом слідчого із справи зникла, а замість неї з'явилася інша постанова. Вона повторювала попередню, за винятком того, що з неї було вилучено посилання на пункт 2 статті 6 КПК України. Таким чином «скасовувалася» повна реабілітація Шамшура і «узаконювалося» внесення відомостей до ЄРДР.

Виявивши факт фальсифікації, перед початком дебатів я заявив клопотання, щоб суд ще раз ознайомив мене і прокурора, який представляв державне обвинувачення, з цією постановою. І коли суд відкрив справу і знайшов цю постанову, то я показав оригінал іншої постанови, що була в нас на руках, і запитав суддю і прокурора, яким чином так сталося, що в той момент, коли справа знаходилася в суді, постанову було підмінено. Суддя і представник прокуратури перезирнулися, а я запропонував повернутися до досудового слідства й запитати слідчого, який виносив попередню постанову, потім того, хто проводив нове розслідування, і прийняти рішення, яке могло бути тільки одне: повна реабілітація. Але суддя десь довго ходив, потім повернувся і оголосив про перехід до дебатів. У своєму виступі я послався на підробку, однак це не завадило винести обвинувальний вирок. Апеляційний суд Кіровоградської області, до якого ми звернулися за скаргою, закрив справу за відсутністю в діях Шамшура складу злочину.

– Знаю, що він не поспішав із винесенням вердикту – то члени колегії почергово хворіли, то перебували у відпустці, і тільки через дев'ять місяців відбулося останнє засідання. Складалося враження, що на суддів тисла прокуратура, аби вони винесли те рішення, що їй потрібне. Чи може я помиляюся?

– Мабуть, так воно й було, але до честі членів колегії вони не зламалися й прийняли законне, обґрунтоване і справедливе рішення, що й підтвердив Вищий спеціалізований суд України як касаційна інстанція.

– Чи покарані ті, хто так наполегливо намагався запроторити Шамшура за грати й заради цього самі вдавалися до порушення закону?

– Поки що ні, але, я гадаю, що це станеться. Такі речі не можна пробачати, бо йдеться про людські долі. Коли стало відомо, що із справи зникла справжня постанова, ми звернулися до Генеральної прокуратури із заявою про вчинення працівниками прокуратури і суддею кримінального правопорушення. «Мудра» Генеральна прокуратура, яка була зобов’язана внести заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань, надіслала її тим, на кого ми скаржилися, – обласній прокуратурі, а та нам відповіла: підстав для притягнення до кримінальної відповідальності працівників прокуратури немає. Ми змушені були звертатися до слідчого судді Ленінського районного суду, який зобов’язав прокуратуру внести наше повідомлення про злочин до ЄРДР. Але й тут прокуратура почала «хімічити»: ми вимагаємо внесення відомостей і за ст. 364 (зловживання), і за ст. 366 (підробка), і за ст. 375 (постанова завідомо неправосудного вироку) і так далі, а прокуратура вносить тільки по одній статті – 366 Кримінального кодексу України. Зрештою, протягом року прокуратура п’ять разів закривала провадження відносно своїх працівників, мотивуючи тим, що не може встановити особу, яка підмінила документ. А її і встановлювати не треба – є особа, яка підписала першу постанову, і є особа – її, як кажуть, і неозброєним оком видно – яка підписала іншу постанову. І нікуди не дівся колишній прокурор Компаніївського району Зінов'єв, котрий постарався таємно долучити до справи підроблену копію відомості про прийняття заліку. Зараз він обіймає одну із посад в обласній прокуратурі, тобто має значно ширше поле для фальсифікацій.

– Жахлива ситуація: вже п’ятий рік невинна людина не може добитися справедливості. Скажіть тоді, навіщо потрібна нам така прокуратура, якщо вона порушує закони?

– Я вже згадував, як діє прокуратура в демократичних країнах, додам тільки, що такого органу як наша прокуратура немає ніде в світі. Вона має майже необмежені права, які використовує не за призначенням: може заблокувати розслідування, може притягати до відповідальності за вигаданими мотивами. Зрозуміло, що так не повинно бути.

Валерій М'ЯТОВИЧ

Від редакції. Наводимо осіб, покарання яких добивається М. Шамшур у першу чергу: колишній прокурор Компаніїського району
М. Зінов'єв, колишній слідчий Компаніївської районної прокуратури С. Ожог, працівник обласної прокуратури О. Рохман та суддя Бобринецького районного суду
В. Бондаренко.