У злі пам’яті Музею мистецтв у Кропивницькому презентували меморіальну експозицію, присвячену двом землякам — відеооператору Володимиру Чернишову та журналісту Дмитру Сінченку, які загинули, захищаючи Україну.
16 вересня в Україні вшановують пам’ять журналістів і медійників, які загинули, виконуючи професійний та громадянський обов’язок. Цього дня у Кропивницькому згадали тих, хто ще вчора тримав у руках камеру, блокнот чи ноутбук, а після початку повномасштабної війни взяв до рук зброю.
Для Володимира Чернишова з камерою було пов’язане фактично все професійне життя. Він працював відеооператором і фотографом на телеканалах «ТВ-Центр», TTV, «Інтер», «Вітер» (CBN), навчав дітей та молодь відеозйомки й фотографії.
Колеги називали його «хранителем історії» Кропивницького. У його кадрах залишилися люди, події та звичайні моменти життя міста — те, що з часом стає історією.
Після початку повномасштабного вторгнення Володимир допомагав переселенцям і продовжував працювати оператором. У червні 2024 року його мобілізували до лав Збройних Сил України.
4 серпня 2024 року Володимир Чернишов загинув біля Новоселівки Першої на Донеччині, виконуючи бойове завдання. Йому було 53 роки.
Його камера більше не знімає. Але залишилися тисячі кадрів — і пам’ять про людину, яка вміла побачити важливе та зберегти його для інших.
Інша історія — Дмитра Сінченка, журналіста, публіциста, політичного аналітика, громадського діяча та блогера. Він писав про Кропивницький і Кіровоградщину, активно долучався до суспільного життя міста.
Після початку повномасштабного вторгнення Дмитро добровільно приєднався до Української добровольчої армії. Навіть на фронті не припинив писати. Його матеріали під назвою «Будні бійця на фронті» стали особистим свідченням війни — безпосередньо з передової.
22 серпня 2023 року під Бахмутом Дмитро зник безвісти під час виконання бойового завдання. Згодом стало відомо, що він загинув, допомагаючи евакуювати пораненого побратима.
Після тривалої ДНК-ідентифікації Дмитра поховали 14 березня 2024 року. А його журналістський голос продовжив звучати: у 2026 році в Кропивницькому вийшла посмертна збірка «Будні бійця на фронті», до якої увійшли матеріали, написані ним під час служби.
Володимир Чернишов і Дмитро Сінченко мали різні професійні інструменти — камера, фотографія, тексти, аналітика. Але їх об’єднувало одне: вони фіксували реальність і говорили правду.
Коли почалася велика війна, обидва стали на захист країни вже зі зброєю в руках.
Меморіальна експозиція у Музеї мистецтв — це не лише про втрату. Це про те, що після людини залишаються її робота, її погляд на світ, її слова та кадри.
Їхні голоси замовкли. Але те, що вони встигли побачити, написати й залишити нам, продовжує говорити.
16 вересня Україна згадує загиблих журналістів і медійників. Кропивницький цього дня має свої імена, які не можна забувати.
Володимир Чернишов. Дмитро Сінченко. Пам’ятаємо.
Ірина Лягул,
Світлини – Музею мистецтв
