СУСПІЛЬСТВО
Бродяча собака Ксюша: Якщо до нас ставляться по-людськи, то й ми відповідаємо тим же
- Останнє оновлення: 04 квітня 2015
До газети звернулася група жителів вулиці 40-річчя Жовтня, що в Кіровограді. Вже більше двох десятків років вони мають щастя бачити зі своїх вікон недобудоване приміщення, що належало колишньому міністерству з надзвичайних ситуацій, а сьогодні – невідомо кому.
Але турбує їх не це. Згаданий об’єкт став місцем базування для бездомних собак. Коли охоронці проганяють їх звідти і залатують проломи в паркані, вони захоплюють прилеглу територію, пересуватися якою жителям будинків не зовсім комфортно. Розповідають, що якогось дня чотириногі друзі накинулися на жінку з дитиною. Дитині нічого, бо мати встигла підхопити її на руки, а ось самій матері довелося відчути, наскільки болючими можуть бути собачі укуси.
Страх за дітей і примусив жителів вулиці звернутися по допомогу до газети та міської влади. Проте виявити чотириногих друзів людини на зазначеній території нашому кореспонденту не вдалося. Навіть подумалося: невже так оперативно спрацювали міські служби? Але місцевий люд пояснив: зранку собаки подаються на пошуки чогось їстівного і повернуться не раніше полудня.
Чекати не було часу, тож, обійшовши довгобуд-рекорд-смен, я розчарований поїхав на роботу. Аж зрадів, коли в центрі міста, на набережній, побачив із десяток собак різної породи і масті. Ці, мабуть, уже встигли поснідати й тепер вигрівалися на скупому весняному сонці. Вони не заперечували проти того, щоб я їх фотографував, але відповідати на мої запитання відмовилися категорично. Зговірливою виявилася «руда бестія» на кличку Ксюша, яка, як цариця, розляглася біля входу до Центрального ринку. Численний люд її обминав, проте дехто ділився чебуреком чи пиріжком. Нашому спілкуванню з нею охоче допомогли активісти громадської організації БІМ, котрі не тільки турбуються про бездомних собак, а й розуміють їх без слів. Ось яка вийшла наша розмова.
– Видно, що ви не якась там дворняжка, що ви знатної крові. Як же так сталося, що ви змушені жити, де доведеться й харчуватися, чим трапиться?
– Історія мого життя мало чим відрізняється від історії життя таких же бездомних. Мене ще цуценям придбала за чималі гроші одна молода парочка. Гріх скаржитися, вони любили мене – з рук не випускали, обціловували, за шкоду, поки я не звикла робити все так, як мені наказували, не карали. Думалося, що так буде завжди, а потім господарі посварилися й роз‘їхалися по різних квартирах. Я виявилася зайвою.
– Як жорстоко!
– Та мені ще пощастило, буває й гірше. Якось на прогулянці я почула розмову хазяїна із сусідом. Мій запитує, куди вони поділи свого улюбленця чіхуахуа. Сусід відповів, що вони дізналися, що собаки цієї породи є небезпечними для маленьких дітей, і його жінка зажадала вигнати її на вулицю. Чоловікові так стало шкода чотириногого друга, що він вирішив його повісити, аби той не поневірявся по світу. Жінці ж сказав, що собака померла від інфаркту. Навіть довідку відповідну від ветеринара приніс.
– Вас, бездомних, багато в місті?
– Нібито від п’яти до семи тисяч, але точної цифри вам ніхто не назве, бо ми кинуті напризволяще. Про нас згадують, коли когось покусали.
– А чого ви кусаєтеся?
– Різні причини бувають. У першу чергу, нам не подобаються діти. Від них можна всього чекати – то каменем чи палицею в тебе запустять, то хвоста підпалять. Зрозуміло, що агресивність проявляємо, коли кривдять наших дітей. Але ми ще добрі в порівнянні з тими нашими одноплемінниками, що живуть із господарями у квартирах. Тих часто спеціально навчають нападати на людей, і за першої ж нагоди вони демонструють, на що спроможні. Взагалі, в нас таке правило: якщо до нас ставляться по-людськи, то й ми відповідаємо тим же.
– Кажуть, що ви не любите представників влади…
– А хто їх любить? Від них – лише неприємності. Ми їх за кілометр чуємо. Особливо пильнуємо за ними напередодні свят, зокрема, Дня міста. Тоді нас масово труять. Серце кров’ю обливається, коли бачиш, як твій побратим корчиться в передсмертних муках тільки тому, що він народився собакою.
– Логіку чиновників зрозуміти не складно: немає собаки – немає й проблеми, не потрібно витрачатися на створення для вас нормальних умов. До слова, про умови. Чи не безпечніше й краще жилося б вам у притулку?
– Можливо, й краще, тільки до притулку потрапляють скалічені, хворі, виснажені. Для утримання інших з нас у волонтерів бракує коштів, адже притулок існує виключно на пожертви добрих громадян, а їх не так уже й багато.
– У декого з вас на вухах прикріплені жовті бирки…
– Ой, не згадуйте мені про них, а то можу вкусити. Ті бирки – наша ганьба, їх нам одягають після кастрації. Чиновники гадають, що таким чином повністю зведуть нас зі світу, але вони забувають, що через матеріальну скруту люди сьогодні масово позбуваються своїх вихованців – самим би вижити. До того ж каструють усього 50-70 особин на місяць, а це – майже нічого, враховуючи, що нас у місті тисячі.
– Дякую за відверті відповіді на запитання. Тримайтеся.
– Гав! Гав! Гав!
Записав Федір ЛУГОВИЙ
P. S. Мешканці вулиці 40-річчя Жовтня повідомили телефоном, що зграя собак нікуди не поділася. Ми порадили зачекати – можливо, влада вживе заходів. Хоча, що вона може придумати, окрім випробуваного методу…
Ф. Л.
