СУСПІЛЬСТВО

Він завжди рівнявся на кращих: помер знаний на Кіровоградщині директор сільгосппідприємства Анатолій Петренко

Відійшла у вічність людина, яка присвятила своє життя хліборобській справі, Анатолій Петренко. Протягом багатьох десятиліть очолював у Криничуватому Устинівського району радгосп, потім фермерське господарство.

Анатолій Олексійович розповідав, що в дитинстві не задумувався, ким буде. Як і більшість його ровесників, бачив себе трактористом чи шофером, а то і їздовим у рідному селі. А коли вже навчався у сьомому класі, почув, що є такий бригадир тракторної бригади Олександр Васильович Гіталов, Герой Соціалістичної праці, і вирішив, що теж стане бригадиром і працюватиме, як він.

Після закінчення Шамівського сільськогосподарського технікуму (Знам’янський район) очолив один із відділків радгоспу «Третій вирішальний», що в Новгородківському районі. На обласному семінарі в 1961 році зустрівся із своїм кумиром. Відтоді підтримував із ним ділові і дружні стосунки. В одному з інтерв'ю зізнався: "Завжди прагнув працювати, як Гіталов, а то й краще".

Він говорив правду, адже за роботу на посаді керуючого відділком був удостоєний трьох орденів – Знак Пошани, Трудового Червоного прапора та Леніна.

Йому випало тяжке дитинство. Тож ще хлопчиком визначив собі завдання: зробити так, щоб люди ніколи не голодували, жили в достатку. Це була реакція на голод, труднощі, що їх доводилося долати у війну і перші післявоєнні роки.

Свого слова Анатолій Олексійович дотримав. Очоливши радгосп в Устинівському районі, дбав не тільки про підвищення врожаїв на надоїв молока, а й про створення для працівників достойних умов життя. Ним було розгорнуто в селі Криничуватому будівництво, масштаби якого сьогодні видаються фантастичними. Було зведено 275 індивідуальних будинків, тридцять дві квартири для спеціалістів, прокладено 150 кілометрів доріг, водогін, підведено природний газ.

Про його трудові заслуги можна розповідати багато. Але він був ще й добрим та вимогливим батьком (сини перейняли естафету хлібороба), люблячим своїх онуків і правнуків дідусем.

Усі, хто мав щастя працювати, зустрічатися по роботі чи просто спілкуватися з Анатолієм Олексійовичем Петренком, ніколи не забудуть його мудрих думок і порад, людського ставлення, фінансової і моральної підтримки.

Хай земля йому буде пухом, а пам'ять – вічною.

Друзі, колеги, знайомі